No abstract

У статті акцентується увага на понятті «формувальне оцінювання» з урахуванням сучасних методологічних підходів до організації освітнього процесу у початковій школі та загальних вимог Державного стандарту початкової освіти до результатів освоєння освітніх програм, до змісту яких входять елементи: покроковий рух до максимально кращого результату, активність, постійна рефлексія, заповнення прогалин у навчанні. Розкрито структуру формувального оцінювання якості навчальних досягнень молодших школярів, що представляє єдність цілей, критеріїв, наявність зворотного зв’язку, самооцінювання, взаємооцінювання, питань, співробітництва та взаємодії. Виявлено особливості формувального оцінювання, зумовлені специфікою роботи з учнями початкових класів. Обґрунтовано підхід до оцінки навчальних досягнень молодших школярів, використовуючи формувальне оцінювання, що впливає на об’єктивність оцінки результатів учнів та їхню оцінну самостійність. Розширено категоріальний апарат загальної педагогіки за рахунок визначення змісту поняття «формувальна оцінка» якості освіти; розвитку оцінного компонента процесу освіти, що дозволяє проєктувати оцінну діяльність вчителя та індивідуальну траєкторію розвитку дитини. У статті проаналізовано дидактичне забезпечення, що дозволяє ефективно використовувати формувальне оцінювання: комплекс компонентів (теоретичний, змістовний, організаційно-методичний, педагогічної діагностики, особистісних результатів) для цілеспрямованої організації та управління формувальним оцінюванням, спрямований на підвищення якості навчальних досягнень учнів.

У статті проведено теоретичне узагальнення і запропоновано нове розв'язання наукової проблеми -навчання студентів педагогічному дискурсу як інноваційного підходу до освітнього процесу сучасної вищої школи, що полягає у визначенні теоретичних засад і практичних основ забезпечення її професійно-педагогічного спрямування; проаналізовано дві тактики формування мовної ситуації в навчанні залежно від здібності педагога до узгодженості своєї мовної поведінки з діями студентів; розкрито типи мовної поведінки, чотири базові парадигмальні традиції в підходах до організації педагогічного простору. Визначено, що педагогічний дискурс -це тип інституційного спілкування з регулятивною спрямованістю, метою якого є соціалізація нового члена суспільства, передача знань, умінь, навичок, соціальних цінностей. Він розкриває реалізацію соціальних програм взаємодії учасників у ситуації навчального спілкування. Окреслено, що внаслідок взаємодії партнерів у ситуації освітнього спілкування педагогічний дискурс позначає такі типові інституційні форми взаємодії, у яких він реалізується і, де це доречно, закріплюється соціальними правилами, нормами та формулами, які мають своє власне мовне вираження. Доведено, що педагогічний дискурс -це діалог у широкому розумінні цього слова, який можна нескінченно розширювати, і до нього можуть приєднуватися нові учасники спілкування, за необхідності -загальний намір типової взаємодії та схема обрамляючої організації освітнього спілкування. Головною умовою реалізації педагогічного дискурсу є не тільки репродуктивне відтворення ситуації, а можливість творчої діяльності, що визначає мінливість спілкування в педагогічному процесі.

П остановка проблеми. Сучасний етап розвитку суспільства, модернізація Нової української школи вимагають вдосконалення змісту і технологій педагогічної освіти в Україні. Початкова школа має відігравати важливу роль у всебічному розвитку учнів, формуванні загальнолюдських цінностей, досвіду, забезпечувати готовність та здатність школярів жити й адаптуватися до стрімких змін у державі, уміння мислити самостійно, критично, творчо, генеруючи нові ідеї. У наш час урок у початковій школі передбачає впровадження інноваційних методів і прийомів, які дозволяють розвивати позитивну мотивацію учнів УДК 378.091.12.011.3 DOI: Леся Колток, кандидат педагогічних наук, доцент кафедри педегогіки та методики початкової освіти Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка Любов Білецька, кандидат фізико-математичних наук, доцент кафедри математики, інформатики та методики їх викладання у початковій школі Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка КРИТИЧНЕ МИСЛЕННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ ЯК ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНИЙ ФЕНОМЕН Стаття присвячена аналізу досліджень проблеми формування критичного мислення в учнів початкової школи. Доводиться, що критичне мислення-це мислення вищого порядку, яке спирається на інформацію, усвідомлене сприйняття власної інтелектуальної діяльності та діяльності інших, яке сприяє розвитку такої особистісної риси, як креативність. Обґрунтовано доцільність використання форм і методів роботи за технологією критичного мислення з молодшими школярами.

У статті наголошується на важливості інформатизації освіти як для системи освіти України, так і для інноваційного розвитку суспільства загалом. Розглянуто деякі аспекти становлення інформаційного суспільства та його вплив на новітню філософію освіти. Акцентується увага на тому, що, окрім позитивних моментів інформатизації навчання, прогнозуються і деякі небезпечні тенденції, а саме: інформаційні технології можуть зруйнувати приватне життя людей та організацій, багатьом людям важко адаптуватися до середовища нового суспільства, освоїти значний пласт інформації, адаптуватися до її швидких змін тощо. Проаналізовано основні завдання, які ставить сучасне інформаційне суспільство перед закладами освіти щодо навчання та виховання особистості. Розглянуто погляди вчених на проблему дослідження, зокрема М.А. Данілова, який вбачав суть навчання в тому, щоб учні опановували основи знань, в яких сконцентрований людський досвід, у створенні для цього умов, що сприяли б розвитку всіх здібностей і нахилів молоді. М.А. Данілов розробив принципово іншу, гуманістичну за своєю суттю, концепцію «правильного», «успішного», «плідного» навчання, заснованого на суб’єктно-суб’єктних відносинах, коли здійснюється активна діяльність вчителя, зайнятого обдумуванням, поясненням нових питань, виконанням вправ, розв’язанням завдань. Доведено, що інформатизація освіти матиме необхідний соціальний та економічний ефект лише за умови, що створювані і впроваджувані інформаційні технології не стануть стороннім елементом у традиційній системі освіти, а будуть природним чином інтегровані в неї, поєднуючись з традиційними технологіями навчання.