The question of the secularity of society still remains open, since scientists have proposed only cautious speculative answers, while every scientist understands that in the social sciences it is a sad experience of predictions, that history is random and therefore unpredictable and the future always remains fundamentally open. The process of transformation of postmodern society, the development of which is actively influenced by the current pandemy of COVID-19, entailed the revival of religious values ​​and the formation of a qualitatively new religious consciousness. In connection with the rise in the social status of religious consciousness and the widespread dissemination of religious ideas, primarily at the everyday level, the analysis of individual religious consciousness as one of the ways to comprehend the world is of particular importance. The social nature of religious consciousness is manifested not only in the fact that religious values ​​are perceived as a kind of khanism of social regulation, but also in the fact that they serve as epistemological guidelines and often compete with scientific values. This determines the growing philosophical interest in the analysis of the epistemological functions of religion and secular reality, as well as the cognitive capabilities of religious consciousness, which is impossible without a consistent study of the methodological basis of religious knowledge.

No abstract

Мета дослідження полягає в тому, щоб окреслити можливість повороту філософської історіографії до історії рецепції ідей, розглягутого в рамках поточних досліджень Гайдеґґера в Україні і в усьому світі. Методологія поєднує в собі елементи дискурс-аналізу з традиційними методами історичної та філософської критики. Наукова новизна дослідження виражається в наступних положеннях: 1) питання про сучасну історію рецепції філософії Гайдеґґера у всьому світі відсутнє в українському історико-філософському дискурсі; 2) концепт Rezeptiongeschichte потрібно включити в рамки філософської історіографії як найважливіший спосіб подолання розриву між українською філософією і глобальними інтелектуальними тенденціями; 3) перехід філософської герменевтики від інтерпретації до рецепції деконструює геґельянське поняття історії філософії як філософії в більш прагматистському ключі історії філософії як галузі інтелектуальної історії. Доведено, що український дискурс філософської історіографії досі не пережив ситуацію постмодерну, знаходячи порятунок в ідеалістичній метафізиці історії, яка сприймає гайдеґґерівську ідею піднесеного філософування, протиставленого науковому мисленню. Це наївне гайдеґґеріанство заважає адекватному розвитку досліджень філософії Гайдеґґера в Україні. Проте, його можна перевершити, зрушуючи фокус дослідження від умоглядної герменевтики текстів та ідей до реконструкції різних рецепцій думки Гайдеґґера у всьому світі. Такий зсув вимагає реінтерпретації філософської історіографії з точки зору соціології знання або інтелектуальної історії, а не герменевтики і феноменології. Ключові слова: гайдеґґерознавство; філософська історіографія; Rezeptiongeschichte; дискурс; герменевтика; реконструкція. УДК 101.1:316 МУЛЯР ВОЛОДИМИР, доктор філософських наук, професор, завідувач кафедри гуманітарних і соціальних наук Житомирського державного технологічного університету СТРАХ: МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ АНАЛІЗУ ФЕНОМЕНУ У статті аналізується страх як один із сутнісних вимірів людини та актуальна проблема соціальної філософії. Обґрунтовується низка фундаментальних особливостей людського страху. Доводиться внутрішній, органічний взаємозв'язок страху і свободи людини, зокрема страху в умовах скутої свободи за необхідністю та страху в умовах скутої свободи в собі самій. Дається характеристика страху західноєвропейської середньовічної людини, а також людини епохи Відродження. Зважаючи на основні тенденції та риси сучасного світу, формулюється висновок про сучасну епоху як епоху страху, а також про сучасну людину як людину страху. Ключові слова: страх; людська природа; свобода і страх; напруження цивілізації; страх західноєвропейської середньовічної людини; страх та епоха західноєвропейського Відродження; епоха страху; людина страху. Постановка проблеми. Серед величезної мозаїки проявів людського як такого феномен страху, безсумнівно, посідає особливе місце. Очевидно, це зумовлено не просто чуттєвістю як значущою властивістю людини. Ідеться й про таку природну її сутність, як страж-денність. Людинаістота стражденна і страждаюча, цей зр...

Аналізується гармонія як одних з поширених термінів давньогрецької міфології та одне з ключових понять і базовий методологічний принцип давньогрецької філософії, який дає можливість усвідомлювати світ єдиним цілим, що перебуває у певних вічних внутрішніх взаємовідношеннях. Висвітлені піфагорійська та гераклітівська концепції феномену гармонії, обгрунтована їх методологічна спільність та якісна відмінність. Сформульована сутність гармонії в концепціях Піфагора та Геракліта. Висловлена гіпотеза щодо значущості вказаних концепцій для розвитку західноєвропейської моделі гармонії. Ключові слова: гармонія, Піфагор, гармонія і число, гармонія як змішання, поєднання, узгодження, примирення протилежностей, Геракліт, різноманітність і суперечливість, ворожнеча як породження гармонії, гармонія як вічна боротьба. Постановка проблеми в загальному вигляді та її зв'язок з важливими науковими чи практичними завданнями Серед безлічі проблем, які дискутуються в сучасній гуманітарній літературі, зокрема і у філософській, явищу гармонії належить особливе місце. І не дивно, адже з найдавніших часів людство як цілісність і кожен людський індивід як окремішність прагнули такого життя, від якого можна було б отримувати найбільше задоволення. А відтак відчували б максимально можливу повноту життя, щастя, радості, соціальної справедливості, повноту гармонійності. Таке бажання людини як живої, діяльної та стражденної істоти супроводжує усе її життя, незалежно від того, як це життя складається, в яких умовах живе людина. Думка про те, що про гармонію буття потрібно думати лише в комфортних життєвих умовах, а постійні життєві проблеми не налаштовують на затребуваність гармонії життя, на мою думку, не витримує критики. Навіть більше, саме умови соціального, економічного чи політикоправового дискомфорту і загострюють проблему гармонії буття. Показовою у цьому смислі є думка відомого російського філософа столітньої давнини Семена Франка. Говорячи про трагічні процеси в Росії, пов'язані з революцією 1917 року, він зазначав: «Жахливі потрясіння і руйнування всього нашого суспільного життя принесли нам, а саме з цієї точки зору, одне найцінніше, незважаючи на усю його гіркоту, благо: вони оголили перед нами життя, яким воно є насправді»[7, с. 93]. І саме ця жахлива дійсність породжує питання про справжні основи людського життя, серед яких і уявляється явище гармонії. Тому гармонія і є фактично вічною проблемою людини. Філософія Феномен гармонії: концептуальні моделі Піфагора та Геракліта 126 PHENOMENON OF HARMONY: PIFAGOR'S AND HERACLITE'S CONCEPTUAL MODELS Harmony, as one of the widespread terms of ancient Greek mythology and one of the key notions, as well as the basic methodological principle of ancient Greek Philosophy is analyzed. The mosaicity of philosophical ideas as for the harmony phenomenon was concentrated around two conceptual approaches proposed by Pifagor and Heraclite. Though, these ideas have much in common in methodological sense, Pifagor's and Heraclite's conceptions are qualitatively different and even contrary in the explanati...

The COVID-19 pandemic has defined new vectors for the development of the world community and social institutions. At the same time, the impact of the pandemic crisis on the evolution of civil society may differ significantly in the national (tactical) and global (strategic) dimensions. If at the national level there is a likely expansion of the space for public activism (medical volunteering, social assistance, etc.), then globally it is threatened by the de-intensification of international non-governmental cooperation and attempts to revise civil rights and freedoms. Today it is no longer possible to name a single area of ​​public life that has not been affected by the coronavirus pandemic. Directly or indirectly, the consequences of the worldwide spread of the COVID-19 virus are experienced by everyone - government authorities, large and small businesses, citizens of the vast majority of countries. It would not be an exaggeration to say that the future of each of the social actors is largely determined today, depending on the adequacy of the response to the pandemic crisis, the ability to absorb its most painful manifestations, and, possibly, find new opportunities for development in this difficult situation. The aim of the article is to investigate the vectors of influence of the coronavirus pandemic as a factor of deformation of social time and space in the conditions of postmodern society.