No abstract

No abstract

Objective: to optimize surgical tactic of endoscopic endonasal transsphenoidal (EET) approaches in cases of tumors with intra-and extracranial extension.Material and methods. For the period of 2013-2019, we retrospectively reviewed 39 patients with tumors of intra-extra skull base location or just extracranial extension. Tumor location and pathology: tumors in pterygopalatine fossa (paraganglioma, carcinoma, neurilemmoma, neurofibroma, chondrosarcoma) -10 (25.6 %), pituitary adenomas with sphenoid sinus and/or parasellar extension -14 (35.9 %), sphenoid sinus tumors (carcinoma, neurilemmoma, fibrous dysplasia, angiofibroma, esthesioneuroblastoma) -8 (20.5 %), petroclival tumors -6 (15.4 %): hemangiopericytoma -1, clival tumors -5 (chordoma), sella turcica lesion with posterior clinoid recess extension (osteoma) -1 (2.5 %). The extended EET approaches used were as follows: EET + transpterygoid approach -22 (56.4 %) (in 4 (18.1 %) cases transmaxillary approach was additionally used), extended EET + transclival approach -4 (10.2 %), EET + transcavernous approach -2 (5.1 %), EET + transethmoidal approach -11 (28.2 %). In all cases, we used Karl Storz rigid 4mm 18cm with 0 and 30-degree angled optics. The extent of resection was determined based on routine postoperative CT scans performed within 24 hours after surgery. The volume of resection was evaluated using gadolinium. Gross total resection was defined as the resection of 100 % of the target lesion, subtotal resection as less than 100 % volumetric reduction of the lesion on postoperative CT scans. Further follow-up was done in three, six months and 1 year after surgery, then annually by MRI scanning with gadolinium.Results. Gross total resection was achieved in 7 (77.8 %) cases of tumor in pterygopalatine fossa. In cases of pituitary adenomas with Knosp 3, Knosp 4 cavernous sinus extension, gross total resection was achieved in 7 (53.8 %) individuals. Sphenoid sinus tumors were totally removed in 5 (62.5 %) cases. Subtotal resection was achieved in 11 (28.2 %) cases. Partial resection was achieved in 8 (20.5 %) cases. Postoperative complications were observed in 5 (12.1 %) cases. ConclusionsTransethmoidal extended endoscopic endonasal approach is sufficient and good to access the anterior wall of the cavernous sinus improving visualization and better removing of cavernous sinus pathology extension. Transpterygoid extended endoscopic endonasal approach provides sufficient visualization of pterygopalatine fossa, petroclival region. Transmaxillary extension allows reaching the subtemporal region.

Introduction: The problem of choosing surgical approach in the treatment of CSF leak is the subject of discussion depending of the location and the size of the bone defect of the skull base. Materials and methods: 37 patients with nasal CSF leak were treated. In 17 cases, nasal CSF leak was caused by meningo(encephalo)cele. Spontaneous nasal cerebrospinal fluid occurred in 14 cases. In 3 cases, nasal CSF leak was the result of traumatic brain injury (in one case, the cause of nasal CSF leak was post-traumatic meningoencephalocele of the frontal sinus); in the other 3 cases there was postoperative wound nasal cerebrospinal fluid. Results and discussion: Groups of patients were formed depending on the use of vascularized or moved (free) flaps: 1). Multilayer plastics of bone defects of the anterior and middle cranial fossae using displaced (free) flaps. 2). Multilayer plastic of bone defects of the anterior and middle cranial fossa using a nasoseptal flap or middle nasal concha on the leg. In all cases (100%) nasal CSF leak was eliminated. External lumbar drainage was performed in 6 patients and only in cases where the plastic of the bone defect was performed by displaced free flaps. Conclusions: 1). The use of endoscopic endonasal techniques is a minimally invasive method to close skull base bone defects (including large – more than 20 mm) in the area of the anterior and middle cranial fossae. 2). Subcranial approaches are expedient, effective and technically more convenient for nasal CSF leak defects of the frontal sinus and defects in the anterior cells of the etmoid bone.3). Vascularized flaps is expedient for plastic at middle (11-20 mm) and big (more than 20 mm) bone defects of skull base.

Мінімізація хірургічних втручань з приводу серединних краніофаціальних пухлинВступ. Для мінімізації хірургічних втручань за наявності серединних краніофаціальних пухлин застосовують субкраніальну хірургію, зокрема, ендоназальну ендоскопічну хірургію чи субкраніальний доступ, мікрохірургічну методику (доступ через лобову пазуху).Матеріали і методи. У 93 хворих з приводу злоякісних краніофаціальних пухлин виконана передня краніофаціальна резекція, з них у 63 -з використанням біфронтального доступу, у 30 -субкраніального. Гістологічна форма, інтракраніальне поширення пухлин в групах хворих однакові.Результати. Тотальність видалення пухлин при застосуванні субкраніального та біфронтального доступів різнилися незначною мірою (відповідно 63 і 68%). Показники онкологічного виживання хворих не відображають достовірних відмінностей залежно від хірургічного доступу (Р>0,0500). Післяопераційні ускладнення частіше виникали після застосування біфронтального доступу -у 15% хворих, ніж субкраніального -у 8%. Поліпшення загального стану хворих відзначали в обох групах, проте, при застосуванні субкраніального доступу воно було достовірним.Висновки. Ефективність субкраніального доступу аналогічна такій біфронтального за радикальністю видалення пухлин та показниками загального виживання хворих, оперованих з приводу злоякісних краніофаціальних пухлин. В той же час, субкраніальна хірургія злоякісних новоутворень серединних відділів основи черепа пов'язана з меншою частотою післяопераційних ускладнень (у нашому дослідженні вдвічі) та кращими показниками загального стану хворих за шкалою Карновські. Коломійченка, вул. Зоологічна, 3, Київ, Україна, 04119, e-mail: p_orest@ukr.net Загальноприйнятою практикою хірургії пухлин інтра-екстракраніальної локалізації є виконання краніофаціальної резекції [1][2][3], яка передбачає здій-снення інтракраніального (як правило, біфронтальної трепанації черепа) та фаціального етапів [4][5][6][7]. Це дає змогу збільшити радикальність операції шляхом видалення пухлини одним блоком з суміжними м'якими тканинами та кістковими структурами [8,9]. Блочне видалення можливе при застосуванні краніального (біфронтального чи субкраніального) і фаціального доступів одночасно [10][11][12][13]. За такої ситуації вдається виконати резекцію інфільтраційних ділянок прилеглої кісткової тканини (дно передньої черепної ямки, стінки очної ямки, етмоїдальні пазухи тощо, так зване «три-вимірне видалення»), що, в свою чергу, забезпечує подовження тривалості життя [14]. Блочне видалення пов'язане з значним збільшенням тривалості опера-ції, введенням додаткового операційного поля для пластичних хірургів (виділення м'язового клаптя на судинній ніжці, як правило, це фрагмент м'язів спи-ни) [15] і значними естетичними дефектами обличчя. Оцінка якості життя хворих після виконання блочної резекції краніофаціальних пухлин свідчить про значне обмеження соціальної активності хворих і за кількістю балів по результатах опитувальників наближається до такої у хворих, які перенесли геморагічний інсульт чи тяжку черепно-мозкову травму [16...

Objective: to analyze the results of using various methods of plastic closure of bone defects of the anterior cranial fossa (ACF) floor when removing craniofacial tumors of the ACF floor depending on the size of the defect. Materials and methods. A retrospective analysis of treatment outcomes of 122 patients with craniofacial tumors of the ACF floor was carried out. According to the nature of the lesions malignant craniofacial tumors were detected in 98 (80.3%) patients, and benign ones in 24 (19.7%) patients. The following neurosurgical approaches to craniofacial tumors of the ACF floor were used: bifrontal - in 58 (47.5%) patients, subcranial - in 49 (40.2%), transbasal Derome - in 8 (6.5%), frontotemporal - in 4 (3.25%), expanded endoscopic - in 3 (2.45%). In 52 (42.6%) cases, endoscopic endonasal assistance was used, most often in the case of plasty of large ACF floor defects to revise the surgical defect, assess the sufficiency of plasty and tamponade of the nasal cavity with balloon catheters. Results. Patients were divided into groups depending on the bone defect of the ACF floor: median - in 27 (22.1%), middle-expanded - in 71 (58.2%), middle-lateral - in 24 (19.7%). The following types of plasty of the bone defect of the ACF floor were used: pedicle flap - 83 (68.0%) cases, free flap - 22 (18.1%), pedicled periosteal flap with reinforcement - 17 (13.9%). Postoperative complications occurred in 17 (13.9%) patients: nasal liquorrhea in 10 (8.2%) patients (of which 6 underwent reoperation to eliminate it), in 7 patients it was complicated by meningoencephalitis, in other 7 (5.7 %) - meningoencephalitis without signs of nasal cerebrospinal fluid. Postoperative mortality was 0.71% (1 patient). The frequency of nasal cerebrospinal fluid in the group of plasty using a free flap was 13.6% (3 cases), meningoencephalitis - 4.5% (1 observation), in the group of plasty using pedicle flap - 4.8% (4 cases) and 6.0% (5 observations), in the group of plasty using a pedicle flap with reinforcement - 17.6% (3 cases) and 11.7% (2 observations). In 33 (27.1%) cases the use of the author's method of bone defect plasty of the ACF floor with duplication of complications were not registered. Conclusions. Significant size and spread of bone defects of the ACF floor increase the risk of postoperative complications. The use of free flaps for plasty of the bone defect of the ACF floor is ineffective and is associated with a high risk of complications. The proposed method of plasty of the posterior parts of the ACF floor by duplication of the periosteal flap promotes the sealing of the posterior parts, where suturing causes certain difficulties. Reinforcement of plasty from the side of the nasal cavity due to endoscopic technique using tamponade or balloon catheters reduces the incidence of postoperative complications.

No abstract

To analyze the results of surgical treatment patients with the third ventricular pathology. Objective. To improve methods of transchoroidal dissection. To make enough space for surgery of the third ventricle by expanding the foramen of Monro. To reduce the risk of surgical treatment in the pathology at the posterior compartment of the third ventricle. Materials and methods. The results of treatment of 27 patients with tumors and colloid cysts to the third ventricle were analyzed. In all 27 patients endoscopic frontal transcortical approach was perfomed. In 24 cases of them extended anterior choroidal dessection was perfomed (transchoroidal and transforaminal approach); in 3 cases-transcortical transforaminal approach (without choroidal dissection). In all case there was fully endoscopic removal (100 %). Results. Gross total resection was achieved in 14 cases, subtotal resection-in 13 cases. Karnofsky Performance Scale in the postoperative period demonstrated ≥ 70 points in all patients. Complications occurred in 4 patients (14.8 %). No postoperative mortality was observed. Conclusions. 1. Transcortical transforaminal approach can be used for the pathology in the anterior compartment of the third ventricle. 2. Transcortical transchoroidal approach can be perfomed for the pathology, which localized or spread into the posterior part of the third ventricle. 3. Anterior transchoroidal dissection can be combined with transforaminal approaches if the ventricular hydrocephalus is not much expressed, foramen of Monro is not much enlarged to complete transforaminal proccedure as well as when the tumor spreads to the posterior compartment of the third ventricle. 4. The number of complications related to the frontal transcortical transventricular approach in our series is 14.8 %, and they had transient nature and relapsed within a month postop; no postoperative mortality.