Зростання кількості людей, які живуть з ВІЛ-інфекцією (ЛЖВ), і значне збільшення тривалості їх життя на фоні антиретровірусної терапії ставлять актуальні питання про вакцинацію цих пацієнтів. Для підготовки статті здійснювався пошук інформації з використанням баз даних Scopus, Web of Science, MedLine, Global Health, Google Scholar, CyberLeninka. Аналіз науково-практичної літератури свідчить, що у ЛЖВ досить часто спостерігається втрата імунологічної пам’яті про попередні імунізації і менш ефективна імунна відповідь навіть після відновлення імунної системи на фоні антиретровірусної терапії, що може вимагати вживання додаткових заходів, наприклад, таких як оцінка рівня специфічних антитіл, ревакцинація або збільшення дози вакцин. Цей огляд підкреслює необхідність вакцинації проти дифтерії та правця як важливої превентивної стратегії серед ЛЖВ дорослого віку.

No abstract

Державний заклад «Дніпропетровська медична академія МОЗ України», м. Дніпро, Україна РезюмеМета роботи -провести епідеміологічний моніторинг протидифтерійного захисту населення Дніпропетровської області, проаналізувати узагальнюючу епідеміологічну ситуацію щодо дифтерії, обґрунтувати необхідність розробки інструментів поліпшення вакцинації та довести доцільність проведення регулярного епідеміологічного моніторингу поствакцинального імунітету проти керованих інфекцій на прикладі представленого моніторингу популяційного протидифтерійного захисту населення Дніпропетровщини. Матеріали і методи. Епідеміологічний аналіз протидифтерійного імунітету (2016-2017 рр.) проведено на підставі результатів імуноферментного аналізу титрів антитіл-IgG проти дифтерійного токсину (RIDASCREEN Diphtherie IgG, Німеччина) в 185 мешканців Дніпропетровщини віком від 1 року до 60 років, але репрезентативну групу склали 166 обстежених. Результати дослідження та їх обговорення. Аналіз результатів виявив, що лише 34,05% (n=63) населення мають показники титрів антитоксичних антитіл 1.0 МО/мл і більше, що обумовлює цим мешканцям достатній захист від дифтерії найближчими 5-7 роками життя. Водночас показано, що більшість населення (65,95%) потребує негайної одноразової бустерної вакцинації (n=91; 49,19%) або негайної базової вакцинації (n=31; 16,76%). Узагальнюючи отримані результати, можна стверджувати, що за умови виникнення дифтерії в країні: захворювання з великою ймовірністю може набути характер епідеміологічних спалахів або епідемії, оскільки 65,95% (n=122) населення не має достатнього імунного протидифтерійного захисту та потребує негайної базової або бустерної вакцинації; найбільш уразливими для дифтерії прошарками населення будуть діти до 15 років і дорослі віком понад 27 років. Висновки. Для забезпечення адекватного протидифтерійного захисту населення необхідною є розробка стратегічних заходів масової вакцинації населення (дітей і дорослих) проти дифтерії, механізмів урядового контролю ефективності вакцинації, механізмів громадянської або юридичної відповідальності за добровільну відмову від вакцинації без медичних показань. Доцільним і необхідним є проведення регулярних епідеміологічних моніторингів напруженості поствакцинального захисту населення від керованих інфекцій взагалі та дифтерії зокрема.Ключові слова: популяційний імунітет, дифтерія, вакцинація, концентрація антитіл.

Правець-це серйозне, потенційно небезпечне для життя інфекційне захворювання, що розвивається в результаті попадання в рану спор Clostridium tetani, його розвиток обмежується поствакцинальним імунітетом [1]. У світі щорічно хворіють на правець близько 1 мільйона людей і летальність становить понад 200 тис. випадків. Згідно з останніми спостереженнями, рівень летальності становить від 11 до 70 % залежно від наявності ресурсів для надання медичної допомоги [2, 3]. За даними МОЗ та санітарно-епідеміологічної служби України, захворюваність на правець становить 0,02-0,04

У статті наводяться дані щодо захворюваності на правець у Дніпропетровській області з 2014 по 2017 рік. На сьогодні з урахуванням зниження імунного прошарку населення нашої країни розглянуті клінічні дані перебігу правця в споживача ін’єкційних наркотиків та обговорена необхідність настороги як лікаря первинної ланки, так і вузьких спеціалістів щодо можливості виникнення правця в нещеплених осіб. Лікарі повинні брати до уваги правець при диференціальній діагностиці менінгіту, судомного синдрому тощо, особливо в споживачів ін’єкційних наркотичних речовин, які є групою ризику з цього захворювання у всіх країнах світу, у тому числі й в Україні. Обговорені помилки та шляхи проведення диференціальної діагностики при встановленні первинного діагнозу хворому. Акцентовано увагу на необхідності проведення вакцинації проти правця неімунного населення.