РЕЗЮМЕ. Досліджено протизапальну активність сухого екстракту зі шпинату городнього листя в дозі 100 мг/кг маси тіла на моделі карагенінового набряку лапи щурів. Отримані дані можуть бути використані для створення нових протизапальних засобів рослинного походження. Мета дослідження – вивчити протизапальні властивості сухого екстракту зі шпинату городнього листя на моделі карагенінового набряку лапи щурів. Матеріали і методи. Дослідження проводили на білих щурах-самцях масою 180–250 г, які були поділені на 3 групи по 6 тварин у кожній. В усіх тварин запальний набряк викликали шляхом введення 0,1 мл 1 % розчину карагеніну під апоневроз підошви задньої лапи щура. Одній із груп щурів сухий екстракт зі шпинату городнього листя вводили внутрішньошлунково у профілактичному режимі одноразово за 1 год до індукції запалення у дозі 100 мг/кг маси тварини. Контрольні тварини отримували відповідний об’єм води. Ще одна група тварин як препарат порівняння отримувала диклофенак натрію у дозі 8 мг/кг. Ступінь вираження запального процесу оцінювали за збільшенням об’єму ураженої кінцівки, який вимірювали до введення флогогену та через 1, 3, 6 та 24 години після введення флоготропного агента за допомогою механічного онкометра. Результати досліджень піддавали статистичному аналізу за допомогою статистичної програми Statistica 6.0 з використанням параметричного критерію Стьюдента та непараметричного критерію Вілкоксона для зв’язаних вибірок. Зміни вважали вірогідними при р≤0,05. Результати. Дослідження з вивчення протизапальної активності сухого екстракту зі шпинату городнього листя показали, що у групі тварин, яким вводили тільки розчин карагеніну, максимальний об’єм набряку лапи (в 2,3 раза більший у порівнянні з початковим розміром) був зареєстрований на третю годину після введення флогогену. Протизапальна активність сухого екстракту у цей термін становила 21,80 %, через 24 год після введення карагеніну протизапальна активність його була на рівні 29,5%. Протизапальна активність диклофенаку натрію становила 38 % протягом усіх термінів дослідження. Висновки. Результати проведених досліджень свідчать про помірну протизапальну активність сухого екстракту зі шпинату городнього листя, який найбільш активно пригнічує розвиток набряку лапи щурів через 24 години.

Вступ. За персоніфікованими даними Національного канцер-реєстру України, рак товстої кишки належить до трійки видів раку, найбільш розповсюджених серед українців обох статей. Дослідження механізмів впливу цитостатичних препаратів на розвиток колоректального раку є актуальною проблемою сьогодення. Більшість таких засобів спричиняє побічні ефекти після їх застосування, серед яких найбільш виражені гепатотоксичність, кардіотоксичність та нейротоксичність. Доцільним при цьому є використання препаратів, які б усували побічну дію від проведеної хіміотерапії. Мета дослідження – вивчити активність вільнорадикальних процесів і ступінь ендогенної інтоксикації у щурів з індукованим колоректальним раком після застосування цитостатика “Кселода” та гепатопротектора “Глутаргін”. Методи дослідження. Експерименти проведено на 72 білих щурах-самцях з дотриманням усіх правил Європейської конвенції про захист хребетних тварин, що використовуються для дослідних та інших наукових цілей. Моделювали колоректальний рак за допомогою 1,2-диметилгідразин гідрохлориду в дозі 7,2 мг/кг маси тіла. Деякі групи тварин на тлі його розвитку отримували цитостатик “Кселода” в дозі 134 мг/кг маси тіла. Ще декілька груп щурів для усунення побічної дії кселоди на печінку піддавали дії глутаргіну в дозі 130 мг/кг маси тіла. Евтаназію проводили під тіопенталовим наркозом. Дослідження виконували кожні 30 днів протягом 7 місяців. Визначали вміст продуктів ліпопероксидації та окисної модифікації протеїнів, а також молекул середньої маси у сироватці крові. Результати й обговорення. За умов індукованого канцерогенезу в сироватці крові та гомогенаті печінки щурів збільшувався вміст ТБК-активних продуктів, який досягнув максимуму на 7-й місяць дослідження (у сироватці крові підвищився у 3,5 раза, в гомогенаті печінки – у 2,6 раза). Застосування кселоди призвело до ще більшого зростання цього показника. Аналогічне підвищення за канцерогенезу та після застосування кселоди відмічено і для продуктів окисної модифікації протеїнів як нейтрального, так і основного характеру. Введення в уражений організм гепатопротектора “Глутаргін” викликало вірогідне (р<0,05) зниження даних показників. Поряд з посиленням окисних процесів в організмі щурів з індукованим канцерогенезом спостерігали збільшення вмісту молекул середньої маси у сироватці крові, на що вказував коефіцієнт розподілу між обома фракціями (з переважанням ланцюгових та ароматичних амінокислот). Ефективним виявилось застосування глутаргіну і для цього показника. Висновки. Застосування цитостатика “Кселода” призводить до більш вираженої активації процесів ліпопероксидації та окисної модифікації протеїнів в організмі щурів з експериментальним канцерогенезом. Підтверджено ефективність використання гепатопротектора “Глутаргін” для усунення побічної дії кселоди на печінку щурів з колоректальним раком, що дозволяє рекомендувати його для подальшого дослідження з метою впровадження у клінічну практику.

Вступ. Печінка є бар’єром на шляху надходження токсичних речовин в організм, оскільки саме в ній відбуваються метаболізм і знешкодження їх, тобто вона є органом-мішенню для дії токсичних хімічних речовин. Пошук потенційних гепатопротекторів проводять в останні роки серед великої кількості лікарських речовин, що мають різні походження і структуру, проте найперспективнішими виявились препарати природного, переважно рослинного, походження. Мета дослідження – вивчити вплив густого екстракту зі шпинату городнього листя на розвиток оксидативного стресу в організмі щурів при тетрахлорметановому ураженні печінки. Методи дослідження. Антиоксидантні властивості густого екстракту зі шпинату городнього листя вивчали на моделі ураження печінки щурів тетрахлорметаном, який вводили у вигляді 50 % олійного розчину в дозі 1,0 мл/кг маси тіла тварини. Тваринам однієї з груп дослідний екстракт вводили у дозі 150 мг/кг маси тіла. Препаратом порівняння слугував гепатопротектор рослинного походження “Силімарин”, який щури отримували у вигляді 1 % крохмальної суспензії в дозі 100 мг/кг маси тіла. Щурів виводили з експерименту під тіопенталовим наркозом, дотримуючись усіх правил роботи з хребетними тваринами. У сироватці крові та печінці визначали вміст продуктів окисної модифікації протеїнів і відновленого глутатіону, в печінці – супероксиддисмутазну активність. Для статистичної обробки даних використовували параметричні (за Стьюдентом) та непараметричні (за Вілкоксоном) методи дослідження. Результати й обговорення. Протягом 10 діб у сироватці крові щурів, уражених тетрахлорметаном, спостерігали прогресуюче зростання вмісту продуктів окисної модифікації протеїнів як основного, так і нейтрального характеру. До кінця дослідження вміст окисномодифікованих протеїнів нейтрального характеру в сироватці крові збільшився у 2 рази, в печінці – в 1,4 раза. Протягом експерименту вміст відновленого глутатіону (р<0,05) та супероксиддисмутазна активність у печінці знижувалися (в 1,65 раза на 10-ту добу дослідження). Використання екстракту зі шпинату городнього листя привело до нормалізації досліджуваних показників, і його ефективність не відрізнялася від ефективності силімарину. Застосування його в уражених тетрахлорметаном тварин спричинило пригнічення окисних процесів, зокрема окисної модифікації протеїнів, і підвищення супероксиддисмутазної активності та вмісту відновленого глутатіону, що вказує на відновлення активності антиоксидантної системи. Висновок. Густий екстракт зі шпинату городнього листя проявив виражений антиоксидантний вплив за умов тетрахлорметанового ураження печінки, що робить доцільними подальші дослідження його як антиоксидантного засобу.