In acute heart failure (AHF), relationships between changes in B-type natriuretic peptide (BNP) and worsening renal function (WRF) and its prognostic implications have not been fully determined. We investigated the relationship between WRF and a decrease in BNP with in-hospital and 1-year mortality in AHF.

No abstract

Aims Kidney impairment has been associated with worse outcomes in acute heart failure (AHF), although recent studies challenge this association. Neutrophil gelatinase‐associated lipocalin (NGAL) is a novel biomarker of kidney tubular injury. Its prognostic role in AHF has not been evaluated in large cohorts. The present study aimed to determine if serum NGAL (sNGAL) or urine NGAL (uNGAL) is superior to creatinine for predicting short‐term outcomes in AHF. Methods and results The study was conducted in an international, multicentre, prospective cohort consisting of 927 patients with AHF. Admission and peak values of sNGAL, uNGAL and uNGAL/urine creatinine (uCr) ratio were compared to admission and peak serum creatinine (sCr). The composite endpoints were death, initiation of renal replacement therapy, heart failure (HF) readmission and any emergent HF‐related outpatient visit within 30 and 60 days, respectively. The mean age of the cohort was 69 years and 62% were male. The median length of stay was 6 days. The composite endpoint occurred in 106 patients and 154 patients within 30 and 60 days, respectively. Serum NGAL was more predictive than uNGAL and the uNGAL/uCr ratio but was not superior to sCr [area under the curve: admission sNGAL 0.61, 95% confidence interval (CI) 0.55–0.67, and 0.59, 95% CI 0.54–0.65; peak sNGAL: 0.60, 95% CI 0.54–0.66, and 0.57, 95% CI 0.52–0.63; admission sCr: 0.60, 95% CI 0.54–0.64, and 0.59, 95% CI 0.53–0.64; peak sCr: 0.61, 95% CI 0.55–0.67, and 0.59, 95% CI 0.54–0.64, at 30 and 60 days, respectively]. NGAL was not predictive of the composite endpoint in multivariate analysis. Conclusions Serum NGAL outperformed uNGAL but neither was superior to admission or peak sCr for predicting adverse events.

Background The aim of the study was to identify biomarkers that can facilitate early diagnosis and treatment of fulminant myocarditis (FM) in order to reduce mortality. Methods and Results First, the expression profiles of circulating cytokines were determined in the plasma samples from 4 patients with FM and 4 controls using human cytokine arrays. The results showed that 39 cytokines from patients with FM were changed at admission. Among them, 8 cytokines returned to normal levels at discharge, including soluble ST2 (sST2), which showed the most marked dynamic changes from disease onset to resolution. Then, in a cohort of 76 patients with FM, 57 patients with acute hemodynamic dysfunction attributable to other causes, and 56 patients with non‐FM, receiver operating characteristic curve analyses suggested that plasma sST2 level was able to differentiate FM from non‐FM or other FM‐unrelated acute heart failure more robustly N‐terminal pro‐B‐type natriuretic peptide or cardiac troponin I. Moreover, longitudinal analysis of plasma sST2 was performed in 10 patients with FM during hospitalization and 16 patients with FM during follow‐up. Finally, the diagnostic value was validated in an additional 26 patients with acute onset of unstable hemodynamics. The cutoff value of plasma sST2 for optimal diagnosis of FM was established at 58.39 ng/mL, where a sensitivity of 85.7% and specificity of 94.7% were achieved. Conclusions Elevated sST2 level was associated with mechanical stress or inflammation. Especially, sST2 might be used as a potential biomarker for the rapid diagnosis of FM, which was characterized by strong mechanical stretch stimulation and severe inflammatory response. Registration URL: https://www.clinicaltrials.gov ; Unique identifier: NCT03268642.

No abstract

Актуальність. Концепція про діабетичну кардіоміопатію вперше була запропонована С. Рублер та співавт. понад 100 років тому, але цей діагноз рідко використовується клініцистами через існування, переважно в пацієнтів із цукровим діабетом (ЦД), таких коморбідних захворювань, як ішемічна хвороба серця (ІХС) і гіпертонічна хвороба. Різноманітні механізми спричинюють патогенез діабетичної кардіоміопатії, але її специфічні ознаки досі остаточно не встановлені. Мета дослідження — з’ясувати ультраструктурні особливості ремоделювання кардіоміоцитів, характерні для діабетичної кардіоміопатії, за наявності коморбідної ІХС та артеріальної гіпертензії (АГ). Матеріали і методи. Були порівняні результати клінічного обстеження та ультраструктурного дослідження експрес-некропсій та періопераційних біопсій міокарда в 25 пацієнтів із ЦД 2-го типу за наявності супутньої АГ та ІХС. Результати. Виявлені ультраструктурні особливості гібернації кардіоміоцитів, характерні для ЦД 2-го типу, відмінні від їх гібернації за наявності ІХС та АГ. З’ясовано, що гібернація кардіоміоцитів за ЦД виникає вже на ранніх стадіях захворювання, ще до розвитку АГ та ІХС, тобто за відсутності гіпертрофії кардіоміоцитів та їх оглушеності, характерних для серцево-судинних захворювань. Висновки. Діабетична кардіоміопатія виникає в результаті дисметаболічних і мікроциркуляційних розладів, що призводить до гібернації кардіоміоцитів. Тригерами розвитку діабетичної кардіоміопатії є декомпенсація ЦД і серцево-судинні захворювання. Гіберновані кардіоміоцити гинуть шляхом апоптозу або вторинного некрозу, що обумовлює трансформацію діастолічної дисфункції лівого шлуночка в систолічну.

No abstract

No abstract