No abstract

No abstract

1 Національна медична академія післядипломної освіти імені П.Л. Шупика, м. Київ, Україна 2 ДУ «Інститут серця МОЗ України», м. Київ, Україна Порівняння кардіопротекторних властивостей штучної електричної фібриляції серця і розчину Бретшнайдера при операціях аортокоронарного шунтування Резюме. Актуальність. Проблема ішемічного ушкодження міокарда при проведенні кардіохірургічних операцій ще далека від остаточного вирішення. Так, залежно від методики кардіопротекції частота інтраопераційного інфаркту міокарда зустрічається від 2 до 7,2 % випадків, гостра серцева недостатність -від 2,7 до 51,2 %, гострі порушення серцевого ритму -від 20 до 63,6 %. Мета. Вивчення порівняльної ефективності кардіопротекторної дії штучної електричної фібриляції серця і розчину Бретшнайдера при виконанні операцій аортокоронарного шунтування в умовах штучного кровообігу. Матеріали та методи. У дослідженні взяли участь 118 пацієнтів з ішемічною хворобою серця, яким на базі ДУ «Інститут серця МОЗ України» (м. Київ), в умовах штучного кровообігу, були виконані операції аортокоронарного шунтування. У 58 пацієнтів (1-ша група) нами використовувалася штучна електрична фібриляція серця. У 60 пацієнтів (2-га група) застосовувалася фармакохолодова кардіоплегія з використанням розчину Бретшнайдера. Результати. Порівняльний аналіз ефективності локальної кардіопротекції показав вірогідну статистичну різницю в показниках середнього артеріального тиску між двома досліджуваними групами в постперфузійному періоді (р = 0,003572). Причому показники середнього артеріального тиску в 1-й групі були на 22,1 ± 1,2 % вище порівняно з аналогічними показниками, зареєстрованими в 2-й групі. Ударний індекс у 1-й групі становив 48,9 ± 1,34 мл/м 2 , що було на 21,3 ± 1,21 % більше порівняно з показниками, отриманими в аналогічний період у 2-й групі (р < 0,05). Фракція викиду, що в постперфузійному періоді була нижчою в 2-й групі порівняно з аналогічними показниками в 1-й групі на 19,0 ± 1,14 % (р < 0,05), у подальшому, наприкінці операції, відновлювалася до 49,2 ± 1,35 % і не мала вірогідних статистичних відмінностей із 1-ю групою (p = 0,4235). Кількість аритмій у 1-й групі становила 17,2 %, що на 7,2 % було більше, ніж у 2-й групі. Визначення порівняльної активності тропоніну І на всіх етапах спостереження не виявило статистично вірогідної міжгрупової різниці. Висновки. Локальна кардіопротекція з використанням штучної електричної фібриляції серця порівняно з фармакохолодовим кардіоплегічним захистом міокарда розчином Бретшнайдера може провокувати більшу аритмогенну активність, але більш стійко підтримує контрактильну здатність міокарда та забезпечує надійний рівень кардіопротекції. Ключові слова: кардіопротекція; електрична фібриляція серця; розчин Бретшнайдера; аортокоронарне шунтування

No abstract

Background. Extracorporeal membrane oxygenation has become an effective method in the treatment of adults and children with severe cardiac and pulmonary dysfunction resistant to conventional therapy. The aim of this article was to summarize an experience of extracorporeal membrane oxygenation usage for cardiac dysfunction, which develops in patients with coronary heart disease du-ring percutaneous transluminal coronary angioplasty. Materials and methods. The study comprised a retrospective, single-center analysis of 23 patients with coronary heart disease (19 men and 4 women, average age — 65.7 ± 12.3 years), who undertook the extracorporeal membrane oxygenation technique during percutaneous transluminal coronary angioplasty. Results. Thirteen (56.52 %) patients died directly in the hospital, or 30 days after a discharge. Independent predictors of fatal outcomes were: diabetes mellitus (OR = 17.58; 95% CI = 6.47–47.48; p = 0.00125), chronic renal failure (OR = 20.81; 95% CI = 5.95–72.21; p = 0.00014), damage to the right coronary artery (OR = 25.51; 95% CI = 8.27–79.12; p = 0.00013). For deceased patients, the “no-reflow” phenomenon was indicated in a larger portion of cases (23.1 % in the group of deceased versus 10 % in the group of survivors). A routine connection to extracorporeal membrane oxygenation before the occurrence of cardiac events was significantly more often used in the group of survived patients (90 % of cases) compared with the deceased (p = 0.0000001). Conclusions. Diabetes mellitus, chronic renal failure, and damage to the right co-ronary artery were independent predictors of mortality during percutaneous transluminal coronary angioplasty in patients with coronary heart disease. The routine use of extracorporeal membrane oxyge-nation in high-risk patients with percutaneous transluminal coronary angioplasty was a positive prognostic factor of patient survival.

Today, heart transplantation is a gold standard treatment of the terminal chronic heart failure. Despite the constant improvement of the technique of this operation and the emergence of new protocols of immunosuppressive therapy, one of the main problems in the development of heart transplantation in Ukraine is a limited donor pool. The article presents a clinical case of successful orthotopic heart transplantation, followed by mitral valve repair in the early postoperative period. Our experience shows that mitral valve repair after orthotopic heart transplantation provides good results in the medium term, and this type of intervention can potentially expand the donor pool, thus increasing the number of heart transplants. Key words: chronic heart failure, heart transplantation, mitral valve repair.

Актуальность. Проведение кардиохирургических операций с искусственным кровообращением у пациентов пожилого и старческого возраста связано со значительным риском развития послеоперационных ­осложнений. Пациенты старше 65 лет имеют повышенный риск заболеваемости и смертности вследствие коморбидных состояний, таких как сахарный диабет, заболевания периферических сосудов и дисфункция почек. Цель: провести анализ основных предоперационных факторов риска у пациентов пожилого и старческого возраста и определить их влияние на развитие осложнений в послеоперационном периоде. Материалы и методы. По данным предоперационного сбора анамнеза и обследования установлено, что из 214 пациентов, вовлеченных в исследование, коморбидные заболевания выявлялись у 102 человек (первая группа). Артериальная гипертензия наблюдалась у 73 (34,1 %) человек, цереброваскулярные заболевания — у 18 (8,4 %), сахарный диабет выявлялся у 27 (12,6 %), хронические обструктивные заболевания легких — у 9 (4,2 %), хронические заболевания почек — у 8 (3,7 %) человек. У 112 (52,4 %) пациентов не выявлено признаков сопутствующих заболеваний. Все пациенты оперировались в условиях общей анестезии на основе севофлурана (1,5–2 минимальных альвеолярных концентрации). Искусственное кровообращение проводилось на аппарате System 1 (Terumo, США) с использованием одноразовых мембранных оксигенаторов Affinity (Medtronic, США) в условиях умеренной гипотермии (32 °С). Для oценки гeмoдинaмичних пoкaзателей нами использовался мeтoд эхокaрдиoгрaфии. Результаты. Уровень тропонина у полиморбидных пациентов оказывался на 35,9 % (р = 0,012) достоверно выше по сравнению с пациентами без коморбидной патологии. Следует также отметить наличие статистически достоверного коэффициента корреляции между послеоперационным уровнем тропонина и коморбидностью пациентов (r = 0,315). Между коморбидностью пациентов и потребностью в более длительной послеоперационной инотропной поддержке обнаружена статистически достоверная корреляционная связь (r = 0,411). У пациентов с сопутствующими заболеваниями был на 33,1 % (р = 0,001) выше среднего уровень креатинина для мужчин и на 33,3 % (р = 0,001) — для женщин по сравнению с пациентами без коморбидной патологии. Коэффициенты корреляции между уровнем креатинина и коморбидностью пациентов составляли 0,452 и 0,486 для мужчин и женщин соответственно. Продолжительность пребывания на искусственной вентиляции легких в послеоперационном периоде у пациентов с коморбидными заболеваниями оказывалась на 42,9 % (р = 0,002) достоверно больше, чем у пациентов без коморбидной патологии. При этом наблюдалась существенная корреляционная связь с коморбидностью пациентов (r = 0,306). Выводы. Согласно полученным результатам, у пациентов с коморбидной патологией наблюдались более тяжелые метаболические нарушения, чем у пациентов без сопутствующей патологии. Кроме того, у пациентов с сопутствующими заболеваниями оказывался достоверно выше риск развития послеоперационных осложнений, таких как повышенный послеоперационный уровень тропонина, потребность в инотропах > 48 ч, острое повреждение почек и большая продолжительность искусственной вентиляции легких.

No abstract