Objective: The relevance of the subject matter is connected with the emotional burnout and its long-lasting negative consequences for both the individual and society becoming commonplace. Background:The paper covers the psychological reconstruction of the concept of "burnout" in terms of its implicit understanding and differentiated diagnosis. Method:The consolidated empirical data on the commonness of burnout among various categories of employees obtained using the MBI questionnaire. The descriptive statistics were presented for nine different professional groups (total of 441 people) of different age, degree of personal responsibility and emotional involvement in their job -the frequency analysis of expressiveness of emotional burnout syndrome performed in the context of the proceduraldynamic model.Results: Results revealed that the symptoms of burnout are quantitatively and qualitatively vary in different occupational settings. Based on the content analysis of the data obtained through face-to-face psychological counselling of clients, a list of manifestations and experiences was developed, accompanying burnout complaints as a component of a difficult life situation: emotional and motivational-semantic sphere, life position, behavioural, and psychological and physiological aspects. Conclusion:Attention was drawn to the necessity of clarification of social-psychological norms and clinical signs, which reliably and differentially diagnose its symptoms (in contrast to fatigue, depression or normative age crises). The conclusions provide suggestions and solutions on the principles of psychological prevention and assistance (self-help) in situations of emotional burnout.

Attention deficit hyperactivity disorder (ADHD) is a disorder of neurodevelopmental type that is frequently diagnosed in childhood. Today between 3% and 6% of Swedish schoolchildren are diagnosed with ADHD. Corresponding statistics about the number of Ukrainian children diagnosed with ADHD are not openly available. The purpose of this cross-cultural study is to investigate if there is a difference in attitudes between Ukraine (Kiev) and Sweden (Stockholm) towards ADHD diagnosed. During this study both primary and secondary research were conducted. The result of secondary research showed that there is a large stigma around ADHD diagnosis, therefore children suffering from ADHD are at high risk to be confronted with prejudice and discrimination. The primary research consisted of an opinion poll, that was answered by 40 parents with children in elementary school (aged 6-16), in each country. The poll consisted of different statements about a fictitious child X, diagnosed with ADHD, that a respondent had to take a stand to. When analyzing and compering the results of both respondent groups (Ukrainian group and Swedish group) it was possible to identify a correlation between missing knowledge and negative attitudes, a correlation proved by several earlier studies that are included in the secondary research. The result from the primary study showed that the attitude towards children with ADHD is more negative in Ukraine. The potential reason behind this result is primary the increased knowledge of the diagnosis in Sweden as well as the positive representation of ADHD in the Swedish media that contributes to a more tolerant and positive stance towards children with ADHD.The study also showed that views on discipline and corporal punishment of children differ between countries.In Ukraine, there are more people who believe that ADHD can be prevented with hard discipline, compared to Sweden.Thus, more negative attitude towards ADHD can be based on the view that the diagnosis is a result of poor upbringing.

Розглянуто й обґрунтовано актуальність проблеми опанувальної поведінки молоді та її здатності до антиципації в посттравматичній ситуації. Наведено результати емпіричного дослідження особливостей копінгповедінки молоді та її здатності до антиципації в посттравматичній ситуації. Визначено соціальнопсихологічні чинники опанувальної поведінки молоді та її антиципації у посттравматичних умовах. Запропоновано структурну модель диференціації соціально-психологічних чинників опанувальної поведінки молоді та її антиципації в посттравматичній ситуації.

У статті виокремлено основні підходи до вивчення проблеми суїцидонебезпечних станів особистості: психоаналітичний, згідно з яким причини такої поведінки вбачаються у негативному ставленні особистості до зовнішнього світу, недоліки якого викликають агресивні дії і надалі змінюють свій напрям із зовнішнього на внутрішній; анатомо-морфологічний, за яким конституція тіла визначає риси характеру людини, а найбільш схильними до аутоагресії та суїциду є мезоморфи; гуманістично-феноменологічний, з методом психологічної автопсії, за яким таку поведінку розглядають з точки зору і в контексті феноменології; когнітивний, за яким в основі суїцидонебезпечних станів особистості знаходяться когнітивні спотворення, як-то дихотомічне мислення, схильність до глобалізації, наявність ригідних когнітивних схем та соціально-психологічний, згідно з яким суїцидонебезпечний стан є складним особистісним комплексом, що функціонує на різних рівнях, а структуру суїцидонебезпечного патерну особистості складають характерологічний, самооціночний, інтерактивний та соціально-перцептивний субблоки. Розроблено й апробовано диференційовану соціально-психологічну програму корекції суїцидонебезпечних станів особистості та її саморегуляції у міжособистісних конфліктаї в умовах сучасного соціуму, побудовану на принципах еквівалентності, системності, перспективності, диференційованого прогнозування, динамічності та на засадах екзистенційно-гуманістичного, особистісно-орієнтованого, когнітивно-поведінкового, ресурсного і рефлексивного підходів. Ефективність розробленої програми доведена підвищенням здатності до регуляції емоційних проявів, зниженням показників соціальної інтроверсії, тривожності, депресивності, внутрішньої конфліктності; зростанням самоповаги та самоцінності; розвитком навичок саморефлексії та самопізнання, підсиленням життєвої активності та самореалізації; збільшенням інтернальності; зміною життєвих планів та перспектив у бік особистісного зростання, саморозвитку та прийняття відповідальності за своє життя; підвищенням спроможності протистояти обставинам та керувати своїм життям з використанням ефективних механізмів психологічного захисту та конструктивних стратегій копінг-поведінки.