<p>Всесвітня організація охорони здоров’я у 1993 р. оголосила туберкульоз глобальною проблемою людства. Абдомінальний туберкульоз займає особливе положення серед інших форм позалегеневого туберкульозу, оскільки він становить значну складність у діагностиці і вважається до сьогодні рідкісною патологією. Дані про справжню поширеність абдомінального туберкульозу відсутні. За період з 2005 до 2014 р. на базі Київської міської клінічної лікарні № 3 було проліковано 330 хворих з туберкульозом, з них у 8 (2,4 %) пацієнтів діагностовано туберкульоз органів черевної порожнини. Структура абдомінальної форми туберкульозу була такою: у 2 пацієнтів — абсцеси брижі здухвинної кишки, у 3 хворих — заочеревинна флегмона на тлі деструкції поперекових хребців, у решти 3 — множинні перфорації тонкої кишки з некробіозним розпадом лімфатичних вузлів брижі та гнійно-фібринозним розповсюдженим перитонітом, в тому числі в одного пацієнта — з формуванням абсцесів правого заочеревинного простору та перфорацією сліпої кишки. Хворі були оперовані в ургентному порядку. Загальна летальність складала 15,8 %, а в абдомінальній формі — 62,5 %. Рання діагностика абдомінальних форм туберкульозу, медикаментозний максималізм є запорукою ефективного лікування даної категорії хворих.</p>

Національний медичний університет імені О. О. Богомольця Діагностичні резерви деталізації гострого апендициту у вагітнихМета роботи: встановити додаткові діагностичні критерії діагностики гострого апендициту у вагітних для оптимізації лікування даної патології. Матеріали і методи. В період із 2004 до 2012 р. у хірургічне відділення міської клінічної лікарні № 1, № 3 м. Києва було госпіталізовано 864 вагітні жінки, які були розділені на досліджувану (n=473) та контрольну (n=391) групи. Найчастіше зустрічався ГА -258 (29,8 %) від усіх випадків госпіталізації. В процесі обстеження поряд із загальноприйнятими дослідженнями вивчалися гематологічні, цитологічні та імунологічні показники у вагітних із діагнозом гострий апендицит. Для оцінки патогенетичних механізмів формування запальної реакції у вагітних досліджуваної групи, а також для можливості проведення диференційної діагностики та проведення раннього прогнозування ускладнень проводили дослідження активності функціонування неспецифічної резистентності та імунологічної реактивності: НСТ-тест, визначення рівнів Ig M, Ig G, Ig E, Ig A, ПРК (прокальцитоніну), Il β-1, ФНП (фактор некрозу пухлини). Результати досліджень та їх обговорення. При проведенні біохімічних досліджень для встановлення типових додаткових маркерів ГА у вагітних ми встановили, що у пацієнтів спостерігаються ознаки розвитку ендотоксикозу, пов'язані з накопиченням токсинів мікробного походження (ТЗН), декомпенсацією функціональної активності фагоцитуючих клітин -нейтрофільних гранулоцитів (індекс стимуляції) та токсинозв'язуючої та біосентизуючої здатності печінки, коефіцієнт де Рітіса, наявність кріоглобулінів. При цьому встановлено, що у пацієнтів другої клінічною групи дані тенденції були більш виразні. Визначено, що у пацієнтів обох клінічних груп проявляють такі ознаки запальної відповіді, як підвищення концентрації основних запальних медіаторів -Іл-1 та ФНП відносно значень здорових осіб. Встановлено, що в другій основній клінічній групі данні зміни були більш виразні, що свідчить про значну активність запальних реакцій. При цьому компенсуюча дія протизапальних медіаторів була знижена, що може бути причиною декомпенсованої реакції та причиною розвитку ризику системної запальної відповіді.Ключові слова: гострий апендицит; вагітні; біохімічні маркери.

дослідження є комплексна оцінка клініко-лабораторних результатів після імплантації катетера Тенхкоффа у хворих з термінальною нирковою недостатністю на тлі перенесеного гломерулонефриту, що отримують хронічний амбулаторний перитонеальний діаліз. У хворих після імплантації катетера Тенкхоффа ранній післяопераційний період перебігає задовільно. У 5,3% хворих в перші години після операції виникає кровотеча з рани, що вимагає додаткового прошивання країв рани в асептичних умовах перев'язувального кабінету. Вказане ускладнення в обох випадках було розцінено як прояви розладів системи гемостазу на тлі основної патології. Прояви уремічного перитоніту в післяопераційному періоді виявлялися в 2,6% внаслідок порушення самим пацієнтом режиму та умов асептики. Ознаки перитоніту при цьому зникли на третю добу на тлі антибактеріальної терапії з використанням цефалоспоринів ІІІ покоління, показань до хірургічного лікування в подальшому не встановлено не було. Інших післяопераційних ускладнень виявлено не було. Косметичний ефект після операції всіма пацієнтами був розцінений як "добрий". При аналізі показників якості життя у прооперованих хворих виявлено, що всіх хворих з перитонеальним діалізом порівняно з хворими на гемодіалізі показники якості життя за обраними опитувачами виявилися вірогідно (р<0,05) вище за шкалами емоційного функціонування: (42,8±11,2 проти 22,1±9,2 балів), соціального функціонування (47,0±10,1 проти 34,7±9,9 балів), обтяженості захворюванням (35,7±11,2 проти 16,4±8,9 балів). Показники якості життя корелювали з терміном лікування і віком хворих, однак майже не залежали від виду замісної ниркової терапії. При вивченні ступеня проявів енцефалопатії у хворих встановлено позитивну динаміку після початку перитонеального діалізу у 55,3%, що прямо корелювало з досліджуваними показниками елімінації шлаків. Ключові слова: перитонеальний діаліз, якість життя, цукровий діабет, термінальна ниркова недостатність.