Фактори Розвитку Та Напрями Вдосконалення Дистанційної Форми Навчання В Системі Вищої Освіти України

Abstract

Трансформаційні процеси в сучасному суспільстві викликають необхідність переорієнтації сучасної освіти та перерозподілу векторів її розвитку в площину дистанційного навчання. Закономірна зміна пріоритетів у перспективах розвитку вищої освіти спрямована на розширення кола користувачів та здобувачів освітніх та інформаційних ресурсів. Існуюча парадигма розвитку освіти, з огляду на постійні зміни характеристик середовища її функціонування, все частіше стає об’єктом трансформаційних перетворень свого змісту та структури. Рефлексія теоретико-методологічної моделі розбудови педагогічної наукової думки стає підґрунтям для перегляду місця та ролі інструментарію традиційних педагогічних технологій у забезпеченні процесу освітньої комунікації між суб’єктами та об’єктами освітньо-наукової діяльності. Реалізація потенціалів дистанційної форми навчання, так само як і підвищення рівня використання педагогами інформаційно-комунікативних технологій, потребує не тільки усвідомлення останніми переваг тих чи інших педагогічних технологій, але й готовності об’єктів освітньо-наукової діяльності до сприйняття визначеної до засвоєння інформації. З огляду на необхідність розширення інформаційно-аналітичного підґрунтя щодо перспектив використання дистанційної форми навчання в Україні, а також для визначення детермінант її розвитку, авторами публікації було розглянуто історичну ретроспективу становлення дистанційної форми навчання на міжнародному та національному рівнях, а також проведено анкетування здобувачів вищої освіти щодо сили прояву окремих з детермінант (факторів) розвитку дистанційної освіти в Україні. За результатами аналізу відповідей респондентів була оцінена значущість впливу деяких з факторів на динаміку розвитку дистанційної освіти в Україні, а саме: індивідуальних особливостей людини; відсутності на ринку освітніх послуг актуальних відповідно до попиту на ринку праці пропозицій щодо освітніх програм; недосконалості змісту, форм та технологій реалізації дистанційних курсів, а також нездатності закладів вищої освіти забезпечити ефективність реалізації навчальних програм; недосконалості інституціонального середовища щодо забезпечення організації дистанційної освіти; неготовності роботодавців та представників соціуму визнати еквівалентність отриманих у межах дистанційної освіти знань, умінь та навичок тим компетентностям, які можуть бути сформовані в межах традиційних форм навчання. Стаття містить результати аналізу тенденцій розвитку масових відкритих онлайн-курсів та огляд змісту нормативно-правового забезпечення щодо функціонування дистанційної освіти. У статті запропоновано авторську класифікацію основних переваг та недоліків впровадження освіти на відстані за такими основними видами: організаційно-педагогічний, інформаційно-технологічний та психологічний. Стаття містить узагальнення та висновки щодо предмету наукової уваги.

Інноваційні Підходи До Удосконалення Освітнього Процесу Майбутніх Фахівців З Фізичної Культури І Спорту

“…Вирішення завдання підвищення рівня компетентності майбутніх фахівців з фізичного виховання і спорту з питань практичного застосування ІТ у подальшій професійній діяльності передбачає осучаснення змісту навчання, що спонукало нас до впровадження циклу прикладних завдань оптимізації в зміст їх підготовки під час вивчення дисципліни «Інформатика та інформаційні технології у фізичній культурі і спорті». Відомо, що завдання оптимізації вивчаються в рамках математичного програмування -дисципліни, яка поєднує надбання різних галузей науки про природу та суспільство й віддавна становить зміст підготовки майбутніх інженерів, економістів, менеджерів тощо [10,11,13]. Зауважимо, що застосування ІТ відкриває перспективи широкому колу студентської молоді до оволодіння навичками комп'ютерного моделювання й використання досягнення наукових розвідок у питаннях оптимізації [5].…”