Стратегія Зниження Гіперкапнії При Трансабдомінальних І Екстраабдомінальних Ендовідеохірургічних Герніопластиках

Abstract

Актуальність. Анестезіологічне забезпечення трансабдомінальної та екстраабдомінальної ендовідеохірургічної герніопластики має враховувати особливості технологій ендовідеохірургічного втручання (ЕВХВ): використання карбоксиперитонеуму, специфічні «круті» положення тіла на операційному столі, нерідко більша тривалість операції. Будучи розчинною кислотою, СО2 викликає гіперкапнію, гіперкарбію та ацидоз, які анестезіолог повинен компенсувати гіпервентиля­цією. Отже, розробка стратегії зниження гіперкапнії при трансабдомінальній і екстраабдомінальній ендовідео­хірургічній герніопластиці є актуальною. Мета: вивчити можливість корекції гіперкапнії при трансабдомінальних і екстраабдомінальних ендовідеохірургічних герніопластиках. Матеріали та методи. Досліджено 139 чоловіків, яким проводилися ЕВХВ у зв’язку з грижами передньої черевної стінки й паховими грижами. Вік хворих становив 34–76 років, функціональний клас тяжкості стану за ASA — II–IV. У групу І (n = 72) увійшли пацієнти, яким проводилася трансабдомінальна преперитонеальна герніопластика. У групу ІІ (n = 67) — пацієнти, яким було проведено тотальну екстраперитонеальну герніопластику. Тривалість операції становила 2–2,5 год. Загальне знеболювання з використанням інгаляційного анестетика севофлюрану й наркотичного анальгетика фентанілу в умовах низькопотокової штучної вентиляції легень. Здійснювали моніторинг інтраперитонеального й екстраперитонеального тиску, CI, DO2, VO2, O2ER, TV, PaCO2, PetCO2, рН. Результати. Встановлено, що при підвищенні інтраабдомінального й екстраперитонеального тиску під час оперативного втручання зростала концентрація СО2 як в артеріальній крові, так і в суміші, що видихається. З негативних ефектів гіперкапнії на особливу увагу заслуговує респіраторний, а надалі — змішаний ацидоз. Розроблена програма періопераційного менеджменту усунення гіперкапнії та її наслідків. Для цього застосовувалися безпечне збільшення дихального об’єму й частоти дихання, підвищення позитивного тиску наприкінці видиху, зміни співвідношення вдиху/видиху з 2 : 1 на 1 : 1. Незважаючи на всі заходи, повної компенсації процесів, що відбуваються, досягти не вдалося. Висновки. В обох групах під час операції підвищувалися TV, PaCO2, etCO2. Однак підвищення PetСО2, PaCO2 у групі I розвивалося лише через 1,5 год після початку операції, не було критичним і легко коригувалося протягом операції. У групі II підвищення PetСО2, PaCO2, що вимагають ретельної корекції, наставало вже через 30 хв після створення екстраперитонеального тиску. Розроблена програма періопераційного менеджменту усунення гіперкапнії та її наслідків.