У статті констатовано, що вітчизняне законодавство в частині регламентації застосування примусових заходів медичного характеру відносно особи, яка вчинила кримінальне правопорушення в стані обмеженої осудності, є достатньо суперечливим. Зазначено, що по завершенні досудового розслідування стосовно обмежено осудного має бути складено обвинувальний акт згідно із загальними правилами, передбаченими Кримінальним процесуальним кодексом України. Обґрунтовано невідповідність чинного законодавства до тверджень окремих дослідників і практичних працівників з приводу того, що в такому процесуальному документі має бути вказівка на те, що на момент вчинення правопорушення особа не могла повною мірою усвідомлювати значення своїх дій та /чи керувати ними, а також з приводу того, що повинні бути посилання на докази (експертний висновок), які цей факт підтверджують. Зазначено, що лише констатація в обвинувальному акті того, що особа із психічним розладом вчинила кримінальне правопорушення, ще не означає, що до неї автоматично слід застосовувати примусовий захід медичного характеру. Указано, що під час надсилання до суду матеріалів кримінального провадження щодо обмежено осудної особи, прокурор за потреби повинен прямо клопотати перед судом про застосування до неї і покарання, і надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку (а не лише натякати на таку можливість). Причому клопотання про застосування примусового заходу медичного характеру цілком може бути однією зі складових обвинувального акту (а не подаватися самостійно, у вигляді окремого документа).