Особистість Versus Загал У Художній Рецепції Лесі Українки

Abstract

У статті встановлено, що важливою засадою філософії українського неоромантизму є романтична тенденція осмислення мистецтва як сакрального акту, що спроможний згуртувати і підняти на боротьбу. У статті окреслено неоромантичну модель розуміння ролі митця у процесах націєтворення. Неоромантичне трактування Лесею Українкою поета як охоронця чи опікуна духовних скарбів тяжіє до гайдеґґерівського визначення людини як пастуха буття. У створенні поетесою образів-символів простежуються дотримання принципів концепції прометеїзму, принципів індивідуалізму Ф. Ніцше, Г. Ібсена. принципу мужнього оптимізму Л. Стивенсона.
 Обґрунтовано, що перебуваючи у стані конфлікту між "субстанційністю" та "зовнішнім" світом, герої "Вавилонського полону" і "Оргії" опиняються перед дилемою екзистенційного вибору подальшого вектору творчої діяльності. Й Елеазар, й Антей здійснюють вибір на користь національного обов’язку, підпорядковуючи йому творчу свободу. У художньо-філософській концепції Лесі Українки пріоритет належить концепту волі, що потрактовується на засадах шопенгаурівського волюнтаризму.
 У контексті структурно-функціонального аналізу доведено, що воля функціонує на двох рівнях: по-перше, воля кожного свідомого патріота спрямовується назовні (тобто на боротьбу за визволення з-під іноземного гніту), і, по-друге, в глибину власного єства (придушення жадоби слави в серці). Погляди мисткині базовані також на ідеї, що митець спроможний змінити інертну, в-собі-сущу етнічну масу, й перетворити її на для-себе-сущу націю, що в свою чергу сприятиме формуванню нового суспільства – "союзу самостійних особистостей". У такий спосіб неоромантизм Лесі Українки стає орієнтиром українського державотворення, проголошує дихотомічну єдність "Я-самості" та "Ми-цілісності", у якій органічно поєднуються особистісна та природно-духовна складові як індивідуального "Я", та і національного "Ми". Для Лесі Українки вдосконалення себе, піднесення свого буття на вищий рівень проектується не на егоцентричну мету, а має альтруїстичні цілі (прометеївський дух).