Дыхательный Водородный Тест В Диагностике Патологии Желудочно-Кишечного Тракта

Abstract

Статья содержит информацию о современном методе оценки состояния тонкого кишечника — дыхательном водородном тесте. Отдельно анализируются 2 основных показания для его использования — синдром избыточного бактериального роста в тонкой кишке и лактазная недостаточность. Показаны теоретические и практические аспекты использования дыхательного водородного теста. Приведены основные положения 1-го Римского консенсуса по использованию дыхательного водородного теста. В статье представлены результаты собственных исследований.

Нарушение Микробиоценоза Толстого Кишечника И Частота Синдрома Избыточного Бактериального Роста У Больных Хроническими Воспалительными Заболеваниями Кишечника

“…На даний час під СНБР розуміють патологічний стан, при якому титр мікроорганізмів кишкового вмісту тонкої кишки перевищує 10 4 КУО/мл за рахунок умовно-патогенної мікрофлори орофарингеального і/або товстокишкового походження, включаючи стрептококи, ешерихії, стафілококи, мікрококи та ін. [6,11,12].…”

“…Причинами, які можуть призводити до порушення мікробіоценозу тонкої кишки, можуть бути: порушення функції ілеоцекального клапана, прийом нестероїдних протизапальних препаратів, голодування, стрес, інфекційні та неінфекційні хвороби, ферментопатії (лактазна, глютенова недостатність) і низка інших чинників [6]. СНБР найчастіше проявляється низкою симптомів, таких як біль у кишечнику, здуття, діарея, в окремих випадках -ознаки мальабсорбції, шкірні прояви [12]. Однак треба зауважити, що діагноз СНБР може залишитися не виявленим, бо його прояви помилково можуть бути прийняті за загострення основного захворювання (НВК або ХК), оскільки симптоми в обох випадках перекликаються.…”

“…Альтернативним методом виявлення СНБР є водневий дихальний тест з глюкозою. Метод є неінвазійним і базується на визначенні концентрації водню в повітрі, що видихається після вуглеводного навантаження, бо існує пряма залежність між ступенем бактеріального обсіменіння тонкої кишки і концентрацією водню в повітрі, що видихається [12,14]. І хоча ВДТ на противагу дуоденальній аспірації має меншу чутливість [15], висока специфічність та простота виконання дозволяє з успіхом впроваджувати цей метод у загальну клінічну практику.…”

“…Водень, що утворився в просвіті кишечника в результаті метаболічної активності наявної мікрофлори, всмоктується, потрапляє в системний кровотік і потім виділяється легенями як компонент повітря, що видихається. За часом, за який концентрація водню підвищується, орієнтуються на відділ кишечника, в якому відбуваються процеси ферментації (бродіння) [12].…”