The case for a semiotic method in Earth system science: Semantic networks of environmental research

Abstract

This paper sets a framework for using semiotics as an analytical method for Earth system science. It illustrates the use of such a method by analysing a dataset consisting of 32,383 abstracts of research articles pertaining to Earth system science, modelled as semantic networks. The analysis allows us to explain the epistemological advantages of this method as originating in the systems thinking common in both Earth system science and semiotics. The purpose of this methodological proposal is that of bringing the recent and critical planetary boundaries framework to the attention of ecosemiotics and biosemiotic criticism, and vice versa. Ecosemiotics is a branch of the biosemiotic modelling theory and is thus grounded in Charles Peirce’s schematic semiotics, but also developed in inspiration of Juri Lotman’s systemic semiotics. Both of these foundations of ecosemiotics are compatible with the rationale of Earth system science, given the schematism of Peirce’s semiotics and Lotman’s notion of meaning as an affordance of the biosphere. Far from exhausting the hermeneutic possibilities evoked by the discussed dataset, we argue that such semiotic analysis, made possible by the digital capacity of modelling large amounts of data, reveals new horizons for semiotic analysis, particularly regarding humans’ modelling of the environment.

Дослідницьке Поле Екосеміотики

“…Це, зокрема, стосується науки про систему Землі (Earth system science, або ESS), де переваги семіотичного підходу, ґрунтованого на структурній семіотиці Ч. Пірса з її засадничими принципами неперервності (спадкоємності) природи до розуму, яку Ч. Пірс назвав синехизом (synechism), та системній семіотиці Ю. Лотмана, виявля-ються саме у системності. Іншими словами, семіотичний підхід/метод постає джерелом системного мислення [12].…”

“…Із позицій системного семіотичного підходу Ю. Лотмана пропонується сконструювати каркас для науки про Землю, який давав би можливість окреслити концептуальну мапу відповідних екологічних досліджень через семантичний мережевий аналіз [12]. Джерелом семіотичного аналізу є широка вибірка даних анотацій у провідних наукових журналах з природничих наук, згідно з рейтингами Web of Science.…”

“…Системна семіотика Ю. Лотмана цілком кореспондується з концептом Антропоцена, про який ішлося вище, навколо якого інтегруються природничі, соціальні і гуманітарні науки, і який, відповідно, може мати провідну роль для еколого-гуманітних, або інвайронментально-гуманітарних досліджень (environmental humanities research) [12, c. 566]. Водночас, відмінність між концептами семіосфери і Антропоцена полягає у тому, що, якщо Антропоцен має здебільшого негативну конотацію, що відображає порушення гармонії і стабільності теперішньої геологічної епохи (Голосену, Holocene), то концепт семіосфери є цілком нейтральним без позитивних чи негативних конотацій, тобто є семіотичною імплікацією біосфери [12]. Як бачимо, для екосеміотики як порівняно нового дослідницького напряму, ще не вироблено єдиного методологічного базису та бачення досліджуваного нею кола проблем, що цілком релевантно ситуації в семіотиці загалом, яка не інституалізавана як окрема дисципліна [6] і якій бракує об'єднавчої праці, котра забезпечила б «схему семіозу як інтегрального феномена» [1].…”