No abstract

Ефективне функціонування системи оцінки ризиків і загроз є важливим елементом стратегічного планування та забезпечення формування розвинених ринкових відносин у кожній господарській системі з притаманній їй системі публічного управління. Зокрема, такі системи називаються національними, оскільки вони функціонують на макро-(державному) рівні, охоплюють процеси, які стосуються забезпечення суспільної безпеки, а також засновані на широкій міжвідомчій взаємодії і співпраці різних суб’єктів управлінських відносин. Застосування сучасних методів і технологій оцінювання ризиків і загроз у країнах з різним рівнем розвитку ринкових відносин, а також моделювання кризових ситуацій і розробка сценарних прогнозів дозволяють підвищити достовірність отриманих результатів, а також сформувати широку доказову базу для подальшого аналізу. Ці методи використовуються в країнах з різним рівнем розвитку ринкових відносин, зокрема в  країнах Європи, Азії, Океанії тощо. Сучасному світу притаманні швидкі та непередбачувані зміни  безпекового середовища, зокрема відомі ефективні європейські та азійські моделі. На нашу думку, саме вони потребують вивчення для подальшого визначення механізмів узгоджених дій для реагування на загрози різного характеру та походження, а також формування та реалізація відповідних заходів в Україні. Відмітимо, що національні системи оцінки ризиків і загроз можуть бути представлені на різних рівнях - як загальнодержавному, регіональному та міжрегіональному і місцевому рівнях. Катастрофічна ситуація в світі та окремих регіонів, обумовлена поширенням COVID-19 у на всіх континентах, актуалізує питання розбудови національних механізмів захисту, формування відповідного законодавства й організаційних заходів, підготовки відповідних фахівців, у т.ч. антикризового управління на всіх рівнях. У статті представлені окремі  результати дослідження кращих світових практик у цій сфері в європейських і азійських країнах, зокрема національних систем оцінки ризиків і загроз Великої Британії, Нідерландів і Нової Зеландії. Подальші моделі будуть представлені в наступних статтях і наукових роботах. Системи європейських країн є найбільш комплексними та охоплюють практично повний цикл процесів оцінювання загроз, виявлення вразливостей і підготовки стратегічних рішень на різних рівнях. Приклад Нової Зеландії цікавий тим, що в цій країні Океанії принципи захисту та стійкого розвитку повністю імплементовані в систему забезпечення національної безпеки. Тому оцінювання загроз, моделювання кризових ситуацій і підвищення готовності до реагування на загрози, антикризове управління, відновлення - все це відбувається в рамках єдиного циклу. Саме ця країна цікавить сьогодні фахівців і дослідників в цій сфері. Організаційно національні системи оцінки ризиків і загроз зазначених країн представляють собою добре упорядковані формати широкої міжвідомчої взаємодії та співпраці з недержавними суб’єктами. Також ці системи знаходять оптимальний баланс між урядуванням і наукою.

Аналіз комплексу заходів, спрямованих на виявлення пові- тряних суден, які зазнали або зазнають лиха в авіаційному районі пошуку і рятування України та надання своєчасної допомоги потерпілим показав, що персонал органів виконавчої влади, органів управління пошуково-рятуваль- ними роботами та пошуково-рятувальні служби не завжди своєчасно та не достатньо впевнено приймають рішення на місці проведення аварійно-ря- тувальних робіт, недостатньо професійно проводять пошуково-рятувальні роботи (ПРР), не чітко організовується взаємодія сил, які залучаються до авіаційного пошуку і рятування, а також підрозділів, що безпосередньо про- водять ПРР. З метою конкретизації недоліків у підготовці персоналу, що входять до всіх органів управління з авіаційного пошуку і рятування, авторами статті бу- ло створено інформаційну базу комп’ютерно орієнтованих ситуативних процедур за переліком функцій, визначених у Розділі 3 (п. 2) Правил авіаційного пошуку і рятування в Україні (Наказ МВД України від 16.03.2015 № 279) для усіх учасників операції з авіаційного пошуку і рятування. За переліком зазначених процедур експериментально було поставлено їх відпрацювання на спеціально організованих штабних тренуваннях з персоналом ГАКЦПР і АДЦПР, органів управління на аеродромах, оперативно-координаційних центрів ГУ (У) ДСНС в областях. Долучити до експерименту персонал дер- жавних органів виконавчої влади не вдалося. На основі отриманих результатів експерименту, з використанням методи- ки оцінки рівня компетентності, дало можливість аналітично визначити інте- грований показник професійної компетентності щодо виконання визначених за посадою функцій кожною категорією персоналу, діяльність якого пов’я- зана тією чи іншою мірою з функціонуванням системи авіаційного пошуку і рятування та безпосереднім проведенням пошуково-рятувальних робіт. З об’єктивних причин результати дослідження не можна вважати достат- ньо коректними через малу кількість респондентів, що брали участь в експе- риментальних дослідженнях, але отримані висновки суттєво корелювалися з результатами поточної перевірки, проведеної в 2019 році Управлінням авіації та авіаційного пошуку і рятування ДСНС з питань пошуково-рятувальних дій персоналу АПР під час реагування на надзвичайні ситуації, пов’язані з авіаційними подіями. Однак запроваджений інтеграційний підхід щодо ви- значення оціночних показників дозволив досить вірогідно встановити тен- денції, основною сутністю яких є незбалансованість навчальних програм у контексті співвідношення фундаментальної і прикладної підготовки, форм і видів занять теоретичного і практичного навчання та ігнорування можливо- стей оптимізації змістовного складника на засадах уніфікації освітньо-про- фесійного та сертифікаційного процесів. Доведено необхідність організації та проведення навчання фахівців суб’єктів системи авіаційного пошуку і рятування (органів виконавчої влади, ДСНС, ЗС України, Національної гвардії, Національної поліції, Державної прикордонної служби), що залучаються до проведення операції з авіаційного пошуку і рятування на засадах інноваційних організаційно-пе- дагогічних концептів (модульно-компетентнісного, суб’єктно-діяльнісного та метапредметного підходів) та вітчизняного і зарубіжного досвіду.

В статті визначено теоретичні та практичні питання цивільного захисту (ЦЗ) як об’єкту системи публічного управління в Україні у частині використання організаційно-правового механізму державного управління та адміністрування в сфері цивільного захисту. Розкриті категорії та суспільні відносини в сфері управління ризиками надзвичайних ситуацій, зокрема досліджено теоретичні надбання та погляди науковців на стан і цілі системи (механізмів) управління в сфері цивільного захисту в Україні. В роботі комплексно з використанням сучасних методів пізнання, урахуванням новітніх досягнень науки державного управління досліджено теоретичні питання організаційно-правового забезпечення функціонування механізмів публічного управління та адміністрування. Обґрунтовано теоретичне розуміння змісту категорії «організаційно-правовий механізм», «цивільний захист» і «публічне управління ризиками», а саме: обґрунтоване необхідність оновлення та модернізації організаційно-правових механізмів публічного управління та адміністрування. Також в статті здійснено дослідження напрямів розвитку інституту цивільного захисту в Україні та теоретично доведено що сучасною метою процесу вдосконалення дієвості цивільного захисту є реформування та оновлення нормативно забезпечення децентралізованої управлінської моделі в сфері цивільного захисту в Україні

Розглядається актуальна проблема розвитку і впровадження інноваційних технологій у контексті діяльності органів державного управ- ління щодо забезпечення прийнятного рівня безпеки польотів авіації ДСНС України в надзвичайних ситуаціях. Фундаментальною парадигмою діяльності державних органів управління безпекою польотів державної авіації до цього часу залишається виявлення порушень вимог нормативних документів та відхилень в експлуатації по- вітряних суден, з наступним проведенням профілактичних заходів. Ця ре- троактивна система та закладені в її основу організаційно-правові механіз- ми управління безпекою польотів на сьогодні практично вичерпали себе. Тому вирішення проблеми має бути зосередженим на пошуку інноваційних механізмів управління безпекою польотів, спрямованих на упередження розвитку небажаних у польоті подій на засадах проактивних і прогностичних підходів. На сьогодні безпосереднє управління безпекою польоту конкретного пові- тряного судна орієнтоване на екіпаж і органи управління польотами, а опосе- редковане — відбувається через законодавчі і нормативно-правові механізми та організаційні заходи, що здійснюються органами управління суб’єктами державної авіації та органами державного управління. Управління безпекою конкретного польоту повітряного судна ДСНС має базуватися на ймовірнісних і статистичних методах, але їх реалізація потре- бує досить глибокодеталізованого інформаційного забезпечення. Сутність зазначеної методики полягає у визначенні певного набору необхідних для безпечного польоту параметрів, які характеризують штатне функціонування системи: “екіпаж, повітряне судно, координатор на об’єкті надзвичайної си- туації, орган управління польотами”. Нові методики визначення кількісних та якісних показників ризиків мо- жуть стати одним з інноваційних підходів у досягненні прийнятного рівня безпеки польотів державної авіації, а застосування показників ризику дасть змогу порівнювати дію шкідливих і небезпечних чинників різної природи й виду, визначати інтегральний ступінь небезпеки. Концепція прийнятного ри- зику, на засадах системного підходу, сприятиме побудові достатньо гнучкого алгоритму детального аналізу всіх етапів польоту та отриманню достатньо чітких і адекватних результатів для швидкого ухвалення управлінських рі- шень.