У статті акцентується на особливій актуальності питання розвитку професійно-педагогічної компетентності викладачів закладів вищої освіти; наголошується на необхідності використання зарубіжного досвіду у сфері педагогічної діяльності. Проаналізовано процес освітньої підготовки і підвищення професійної компетентності викладачів, аргументовано доведено, що це залежить від особливостей соціально-економічного і політичного життя, історичних традицій, національного менталітету, педагогічних напрацювань кожної з розвинених країн. Автором зроблений висновок, що лише за наявності високого рівня професійно-педагогічної компетентності майбутній викладач закладу вищої освіти зможе отримати таке звання, яке забезпечуватиме йому право проводити заняття у ЗВО.

In our opinion, the structure of the teacher's professional and pedagogical competence must be determined not only by professional basic knowledge and skills, but also by the value orientations of the teacher in the profession, which must characterize its motives and give preference to the ability to appreciate knowledge, experience, relations with students.

У статті висвітлено проблеми формування стратегічного партнерства між Україною та Польщею в питаннях зовнішньої політики. Доведено, що з другої половини 90-х років українсько-польські взаємини у площині зовнішньої політики почали набувати ознак стратегічного партнерства, тобто це були такі відносини між державами, які спрямовувались на довготривалий характер. У перспективі стратегічне партнерство між двома країнами повинно постійно підсилюватися взаємодією у рамках постійно діючих міждержавних механізмів, подальшим зміцненням договірно-правової бази двостороннього співробітництва. Адже лише у політичній та військовій сфері можна буде говорити про налагодження відносин стратегічного партнерства, хоча динаміка і результативність контактів між органами виконавчої влади двох країн потребують серйозного посилення. З’ясовано, що подальший розвиток відносин стратегічного партнерства між Україною та Республікою Польща буде відбуватись на тлі серйозних геополітичних змін у реґіоні Центрально-Східної Європи, що, у свою чергу, вимагатиме від обох країн нового аналізу і висунення нових завдань у поглибленні міжнародних відносин.

У статті представлено українсько-польське співробітництво в зовнішній політиці, де зазначено, що саме з моменту проголошення незалежності України розпочалась постановка питань пріоритетного розвитку українсько-польського співробітництва. 26 серпня 1991 року в польському урядовому часописі “Przegląd Rządowy” із цього приводу було вміщено заяву К. Скубішевського. У цьому документі стверджувалося, що Польща прихильно ставиться до прагнень України стати незалежною державою, визнавалося право на здійснення самостійної як внутрішньої та зовнішньої політики. Ще через кілька днів схвальні постанови з приводу цього рішення Верховної Ради України від 24 серпня прийняли Сенат та Сейм Республіки Польща. За таких обставин керівництво української держави виступило з ініціативою, реалізація якої мала підняти двосторонні відносини на новий рівень. Зокрема, 3 вересня 1991 року офіційний Київ звернувся до Польщі із пропозицією встановити дипломатичні відносини. Логічним завершенням надзвичайно високої дипломатичної активності у першій половині 1992 року ста- ло підписання у Варшаві 18 травня президентами Л. Кравчуком та Л. Валенсою «Договору між Україною і Республікою Польщею про добросусідство, дружні відносини і співробітництво». Цей документ став фундамен- том, на якому базується практично вся інституційно-правова база українсько-польських міждержавних відносин у різноманітних сферах. Ключовим у документі є стаття 1, в якій зазначалося: «Сторони зобов’язуються в нових політичних умовах розвивати відносини в дусі дружби, співробітництва, взаємної поваги, взаєморозуміння, довіри і добросусідства на основі міжнародного права, в тому числі принципів суверенної рівності, незастосу- вання сили або погрози силою, непорушності кордонів, територіальної цілісності, мирного врегулювання спорів, невтручання у внутрішні справи, самовизначення народів, поваги прав людини і основних свобод, сумлінного виконання міжнародно-правових зобов’язань». Співробітництво України з Польщею в зовнішній політиці набуло характеру стратегічного партнерства й співробітництва. Його формальним закріпленням став Меморандум про стратегічне партнерство Польщі і України від 21 червня 1996 року.

У статті теоретично узагальнено та запропоновано розв’язання наукового завдання, що полягає в комплексному дослідженні теоретичних і практичних здобутків у становленні і розвитку міжнародного співробітництва України з Польщею. Основні наукові й практичні результати проведеного дослідження полягають у здійсненні аналізу сучас- них теорій, концепцій та підходів до розуміння процесу становлення українсько-польських міжнародних відносин та їх ролі в євроінтеграційних процесах, який показав, що вони засвідчують, з одного боку, багатовимірність, багатогран- ність, комплексність, складність та динамічну еволюційність теоретико-методологічної основи дослідження, а з іншого – наявність фундаментальних теоретико-прикладних засад міжнародного співробітництва. При цьому доведено, що у визначенні і досягненні кінцевих результатів вибраної теми ключову роль відіграють системний метод, спрямований на отримання об’єктивних та достовірних результатів, діагностичний метод як інструмент оцінювання ефективності співпраці в здійсненні міжнародної політики, історичний метод що сприяв аналізу особливостей здійснення розвитку міжнародного співробітництва цих країн на різних історичних етапах, порівняльний метод, який дав змогу дослідити особливості зовнішньої політики Польщі і розкрити її можливості вико- ристання в Україні. Оскільки в сучасній політологічній науці не було єдиної дефініції розуміння феномена міжнародних відносин країн, тому в роботі значна увага була приділена характеристиці основних категорій, які визначають зміст і сутність українсько-польського співробітництва у сфері міжнародних відносин. Значну увагу в статті приділено історичним аспектам становлення українсько-польського міжнародного співробітництва безпосередньо в контексті їх відповідності задекларованим цілям. Обґрунтовано, що співпраця між Україною та Польщею почала формуватись з огляду на тривалу історичну традицію, географічні, історичні, культурні та демографічні чинники, що продовж століть зближували ці держави і народи. Визначено пріоритетні сфери поглиблення співпраці між Україною та Польщею у вирішенні питань міжнародних відносин на короткотерміновий період і в довгостроковій перспективі.