Summary. The article presents rehabilitation program for the patients after anterior cruciate ligament reconstruction. The program is used at the Feofaniya Hospital’s Center of Orthopedics, Traumatology and Sports Medicine and at the Department of Sports and Ballet Injuries of the SI “Institute of Traumatology and Orthopedics of NAMS of Ukraine”. The rehabilitation course is divided on five periods: 1) preoperative period; 2) early postoperative period (acute) (0–2 weeks); 3) function restoring period (up to 9 week); 4) period of preparing and gradual returning to recreation and sports activity (from 9 week); 5) period of returning to full sports activity (after 6–9 months, depending on the type of sport). Principles of postoperative care and rehabilitation in our clinics are as follows: 1) decreasing pain, swelling, and inflammation; 2) full load of the operated on limb with or without crutches; 3) immediate exercises to restore range of motion from 0° to 60–90°, with gradually increase to 120° and full flexion after 6–9 weeks postoperatively (using continuous passive motion; passive, active assisted, and active exercises); 4) exercises for training quadriceps muscle, shin flexor muscles and all lower limb and pelvis muscles, with increasing resistance in close and open kinetic chains; 5) exercises for training proprioception and coordination (from early postoperative period); 6) return to work after 3–6 weeks, health-improvement and sports activity after 4, 6, and 9 months; 7) close cooperation between a surgeon, a rehabilitologist, and a patient during rehabilitation. We focus on achieving the fastest full extension of the knee joint, muscle control and restoration of proprioception. Exercises are performed in closed and open kinetic chains, with muscles tension in the back of the thigh and shin, in the way to avoid too much stress on transplantate. In cases of athletes and recreational active patients, elements of sports specific exercises were included to the rehabilitation program (from early postoperative period). That helped to restore proper patterns of movements and to overcome physical barrier in returning to full sports activity. Return to sport was allowed patients when achieved full range of motion, normal proprioception and balance of muscles; functional tests results were about 90% of the norm and there was no pain or swelling during exercise loads.

Травми меніскокапсулярного з’єднання заднього рога медіального меніска часто зустрічаються в поєднанні з пошкодженням передньої хрестоподібної зв’язки. Поширеність цих травм становить від 9 до 42 %. В англомовній літературі це пошкодження має назву rump lesions, тому ми будемо користуватись терміном «пошкодження рампи». Анатомічно пошкодження рампи включають пошкодження заднього меніскокапсулярного з’єднання і меніскотибіальних зв’язок. Біомеханічно це пов’язано зі збільшенням зміщення великогомілкової кістки допереду та її внутрішньої і зовнішньої ротації внаслідок пошкоджень передньої хрестоподібної зв’язки. Магнітно-резонансна томографія корисна для оцінки меніскокапсулярного з’єднання. Нерівномірність або підвищений сигнал біля заднього відділу меніскокапсулярного з’єднання і/або зміна сигналу, що вказує на набряк заднього медіального плато великогомілкової кістки, може свідчити про наявність цих пошкоджень перед оперативним втручанням. Поточним еталоном для діагностики цих уражень є артроскопічна візуалізація задньомедіального меніскокапсулярного відділу з’єднання, яке видно через міжвиросткову ямку. Після виявлення пошкодження рампи потрібно оцінити стабільність за допомогою артроскопічного дослідження зондом для того, щоб визначити ступінь переднього зміщення меніска. Оптимальний вид лікування обговорюється в літературі, особливо для стабільних пошкоджень. Оперативне лікування показане для тих пошкоджень, які виявляються нестабільними під час дослідження зондом. У літературі доступна мала кількість робіт щодо лікування хворих з пошкодженням рампи меніска.

Summary. Negative pressure wound therapy (NPWT), in its most used Vacuum Assisted Closure (VAC) variant, consists in applying subatmospheric pressure to a wound that is sealed off by a specially designed dressing and connected by a tube to a suction pump and drainage collection system. Skin defects are extremely common in orthopedic and trauma surgery. VAC is valuable across a range of indications. Proven effects include an increase in blood flow, stimulation of angiogenesis, and a decrease in wound surface area. VAC can be used to treat post-traumatic and surgical wounds, burns, and chronic wounds such as pressure sores and ulcers. The lower frequency of dressing changes with VAC lightens the staff workload. The public health services of Australia, Belgium, Canada, New Zealand, the United States, Germany, and France have issued good practice guidelines for the use of VAC in specific and limited indications. VAC has benefited from the introduction of several technological improvements such as silicone interfaces, foam dressings with various densities and pore sizes, and irrigation systems. The result of using this method is greater adaptability to each specific situation. Nevertheless, VAC is not appropriate in every case and cannot replace a necessary surgical procedure. The aim of this study is to review the principles, practical modalities, and indications of VAC.

Резюме. Посттравматический остеоартрит (ПТОА) возникает при травме суставов, на его долю приходит-ся значительная часть пациентов с остеоартритом (ОА

Среди специалистов отсутствует согласие относительно классификации повреждений сухожилия длинной головки двуглавой мышцы плеча в зоне крепления к лопатке. Одни авторы, описывая данное повреждение, берут за основу классификацию S.J. Snyder, другие описывают его как отдельное повреждение. Приведен обзор существующих классификаций повреждения верхней части суставной губы лопатки (так называемого SLAP повреждения) и повреждения сухожилия длинной головки двуглавой мышцы плеча. Ключевые слова: плечевой сустав, сухожилие двуглавой мышцы плеча, SLAP повреждения, классификация.

Meniscal root tears are defined as radial tears located within 1 cm from the meniscal attachment or a bony root avulsion. This injury is biomechanically comparable to a total meniscectomy, leading to compromised hoop stresses resulting in decreased tibiofemoral contact area and increased contact pressures in the involved compartment. These changes are detrimental to the articular cartilage and ultimately lead to the development of early osteoarthritis. Surgical repair is the treatment of choice in patients without significant osteoarthritis (Outerbridge grades 3 or 4). Root repairs have been reported to improve clinical outcomes, decrease meniscal extrusion and slow the onset of degenerative changes. In this article, we describe the anatomy, biomechanics, clinical evaluation, treatment methods, outcomes, and post-operative rehabilitation for posterior meniscal root tears.

Summary. Total hip arthroplasty (THA) currently provides durable long-term outcomes, but osteolysis secondary to polyethylene wear debris remains a fundamental cause of aseptic loosening and revision. Conventional polyethylene failed to provide a suitable bearing for young active patients requiring joint replacement because of the significant demands they place on such bearings. Strategies to reduce friction and wear debris lead to the development of ceramic bearings in THA. The next decade is unlikely to see a paradigm shift in the materials used for THA. Instead, the challenges will be aimed at improving surgical technique in terms of component orientation to improve reproducibility and achieve superior patient outcomes. The optimum bearing surface is one with very low wear rates, a low coefficient of friction, scratch resistance, and is biologically inert. It is also one that can safely accommodate larger femoral head sizes to minimize dislocation rates without damaging the taper junction. Such a material already exists with modern ceramic bearings.

Біомеханічне моделювання у визначенні міцності фіксації різних видів імплантатів при лікуванні внутрішньосуглобових переломів дистального метаепіфіза променевої кістки за типом С3 (біомеханічне дослідження) Резюме. У статті наведено результати біомеханічного моделювання осьових навантажень на систему «імплантат -кістка» в умовах перелому дистального метаепіфіза (ДМЕ) променевої кістки (ПК) за типом С3. Проведено аналіз напруження та деформацій, які виникають при утворенні уламків ДМЕ променевої кістки та імплантату, під час реабілітації. Мета дослідження -покращення результатів лікування хворих із нестабільними, тяжкими, внутрішньосуглобовими переломами ДМЕ ПК за типом 23-С3. Завданням дослідження було визначення: залежності величини зміщення уламків від величини прикладеного навантаження при фіксації різними фіксуючими системами; стабілізуючих властивостей різних видів фіксації (спиці 2,0 мм, пластини без кутової стабільності, пластини з кутовою стабільністю та фіксованим кутом, пластини з поліаксіальною кутовою стабільністю) при моделюванні перелому ДМЕ ПК за типом С3; оптимального варіанта фіксації перелому ДМЕ ПК за типом С3.