Інституціоналізація Місцевого Референдуму В Умовах Демократизації Публічного Управління

Abstract

У статті розглянуто особливості інституту місцевого референдуму як пріоритетної форми безпосередньої демократії на локальному рівні, а також питання його формалізації. Аналіз нормативно-правових джерел Ради Європи 1993-2021 рр., в яких уміщено основні положення стосовно місцевого референдуму у якості інструменту прямої участі громадян, засвідчив те, що використання цього інституту покладає відповідальність на всіх мешканців громад і сприяє демократичному вирішенню конфліктних ситуацій, а також зміцненню місцевої автономії шляхом формування почуття належності індивіда до локальної спільноти.
 Узагальнено дефініції нормативно-правових актів і думки науковців стосовно визначення сутності місцевого референдуму, а також його головні характеристики. Виокремлено три основні підходи, які в сукупності найбільш повно розкривають зміст інституту місцевого референдуму, а також виділено його специфічні ознаки. Приділено увагу особливостям місцевого референдуму як інструменту (засобу), способу та форми безпосередньої участі громадян у місцевій референдній процедурі, а також визначено його специфіку порівняно з іншими формами прямої демократії, що використовуються під час реалізації права громадян на місцеве самоврядування.
 Досліджено аспекти, що стосуються інституціоналізації місцевого референдуму у законодавстві або легалізації місцевою владою в Україні як процесу, внаслідок якого формалізуються місцеві референдні відносини шляхом регламентації його організації та проведення. Зроблено висновок про те, що подальший розвиток місцевого референдуму в Україні пов’язаний з його формуванням як стабільного і сталого інституту, адаптацією до європейських принципів референдної демократії, а також юридичною легалізацією, що має відобразити його автономність й пріоритет стосовно інших форм та інструментів безпосередньої демократії.