Проблеми Правозастосування Цивільно-Процесуальних Оціночних Понять На Стадії Касаційного Перегляду Судових Рішень

Abstract

У роботі висвітлено актуальні питання та досліджено проблеми правозастосування цивільно-проце-суальних оціночних понять на ста-дії касаційного перегляду судових рішень у цивільному процесі Укра-їни. Проаналізовано необхідність застосування цивільно-процесуаль-них оціночних понять у сфері рег-ламентування правовідносин на стадії касаційного перегляду рішень у цивільних справах. Здійснено пра-вову характеристику цивільно-про-цесуальних оціночних понять, визна-чено їх ознаки та критерії. Вказано на прогалини правового регулювання правовідносин у зазначеній сфері, серед яких: відсутність норматив-ного визначення поняття «пра-вовий висновок Верховного Суду»; відсутність нормативного визна-чення оціночних понять: «фундамен-тальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики», «значний суспільний інтерес», «виняткове значення для учасника справи». Запропоновано дефініції процесуальних оціночних термі-нів «фундаментальне значення для формування єдиної правозастосов-чої практики», «значний суспільний інтерес», «виключна правова проб-лема», «виняткове значення для учасника справи», «висновок щодо застосування норми права у подіб-них правовідносинах». Сформовано висновки та пропозиції, спрямовані на вдосконалення цивільно-про-цесуального законодавства щодо перегляду судових рішень у каса-ційному порядку, зокрема, з метою оптимізації механізму правового регулювання процедури перегляду судових рішень у цивільному процесі касаційною інстанцією, запропо-новано доповнити положення чин-ного законодавства правовими нор-мами, якими конкретизувати ознаки цивільно-процесуальних оціночних понять: доповнити ч. 3 ст. 389 ЦПК України, що визначає підстави для касаційного оскарження, положен-нями, якими визначити поняття «питання права, яке має фундамен-тальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики», як питання про застосування пра-вових норм та принципів, аналогії закону та аналогії права, що необ-хідні для формулювання судом єдиної практики для подолання прогалин у нормативному регулюванні чи колі-зій між нормами права; доповнити ч. 5 ст. 403 ЦПК України, яка визна-чає поняття «виключна правова проблема», нормами, що встанов-люють ознаки такої правової проб-леми, зокрема: наявність неоднако-вої судової практики застосування тих самих норм законодавства при вирішення спорів у подібних право-відносинах; наявність невизначеної кількості спорів із зазначеної проб-леми; недотримання основополож-них та фундаментальних принци-пів права в ході судового розгляду; наявність різних наукових підходів до вирішення конкретних правових питань у схожих правовідносинах.