Лінгвопрагматичні Характеристики Сатири Як Ехо Метарепрезентації У Британському Медійному Дискурсі

Abstract

У статті розглянуто лінгвопрагматичні характеристики сатири як ехо метарепрезентації у британському медійному дискурсі (на матеріалі журналу Private Eye). Охарактеризовано принцип формування сатири за допомогою апеляції до ехо висловлень та визначено основні лінгвопрагматичні засоби, задіяні в утворенні цих ехо висловлень. Зокрема, встановлено, що найбільш вживаними лінгвопрагматичними засобами формування ехо висловлень є цитації та прецедентні феномени, зокрема прецедентні жанри, а також повтори та риторичні запитання. Проаналізовано принцип передачі дисоціативного ставлення сатирика до об’єкта сатири і з’ясовано, що сатира направлена не на безпосередню передачу думки сатирика, а на вираження критичного відношення до метарепрезентованої думки. Дисоціативне ставлення сатирика реалізується за допомогою сатурації, яку сатирик реалізує такими мовно-стилістичними засобами: емоційно забарвлені прикметники та прислівники, повтори, вживання слів іншомовного походження, а також прецедентні феномени, зокрема, прецедентні імена, а також за допомогою стилістичної несумісності. Ці мовно-стилістичні засоби не лише виступають основними маркерами дисоціативного ставлення автора до цього ехо висловлення, показуючи невідповідність між ідеальним та реальним станом речей, вони також створюють комічний ефект сатири. Відтак зроблено висновок, що сатира є ехо метарепрезентацією дисоціативного ставлення сатирика до об’єкта сатиричної критики. Наявність імпліцитно вираженого дисоціативного ставлення автора до об’єкта сатиричної критики є обов’язковим атрибутом сатиричних висловлень, реалізованим за допомогою винесення на перший план невідповідності між реальним та очікуваним за допомогою метарепрезентацій.