Екологічні Ризики Забруднення Пестицидами Рудеральних І Культурних Біогеоценозів

Abstract

Наголошено, що важливим завданням захисту довкілля сьогодні є попередження загрози екоризиків на першому етапі мінімізації можливих негативних наслідків. Доведено актуальність завдання щодо антропогенного забруднення токсикантами територій, прилеглих до складів агрохімікатів, спричиненого локалізацією і транслокацією залишків пестицидів у компонентах агробіогеоценозів. Проаналізовано екологічні аспекти оцінювання ризику небезпеки на наукових засадах, що дозволить виявити наслідки антропогенного навантаження на навколишнє середовище на локальному рівні. Залишки пестицидів – стійкі екотоксиканти у природних середовищах, здатні мігрувати у харчових ланцюгах набагато швидше, ніж важкі метали. Тому наслідки їх потрапляння в біогеоценози небезпечні, оскільки багато з них є стійкими і лабільними.
 Зауважено, що, незважаючи на отримані невисокі значення коефіцієнтів транслокації, багаторічні рослини здатні рости в умовах фітотоксичності ґрунту і накопичувати ДДТ та його метаболіти у значних кількостях у тканинах коренів. Отримані результати підтверджують наявність певного фізіологічного бар’єру щодо накопичення рослинами екотоксикантів з ґрунту та залежність такого накопичення від видових особливостей рослин. Найнижчі показники вмісту пестицидів отримано для деревію звичайного, де мінімальні концентрації ДДТ знайдено в надземних органах – 18,1 мкг/кг, а у кореневій системі – 404,6 мкг/кг, а високі кількості досліджено у полині звичайному, який при вмісті ДДТ у ґрунті ризосфери становив 1642,8 мкг/кг (16,4 ГДК), накопичував пестицид у надземних органах рослин у концентрації 1898,4 мкг/кг у перерахунку на суху масу рослин, а його коренева система – 1846,2 мкг/кг.
 Досліджено процеси транслокації і трансформації хлорорганічних пестицидів та встановлено закономірності розподілу пестицидів у вегетативних органах ячменю ярого. Дослідженнями на темно-сірому опідзоленому ґрунті в умовах Західного Лісостепу України визначено, що біотичне накопичення залишків ДДТ у вегетативній масі рослин ячменю ярого залежить не тільки від біологічних особливостей культури, а й від вихідної концентрації у ризосферному ґрунті.