Innovative Trends of Art Education in the Field of Expert Training

Abstract

Дослідження фахової підготовки експертів у галузі мистецтва та колекціонування є вагомим та актуальним для оцінки якості освітнього процесу у контексті розвитку культурного і мистецького простору. Важливо зауважити, що підготовка експертів є новацією, зумовленою об’єктивними обставинами розвитку суспільства. Підготовка мистецтвознавців-експертів була започаткована у Національній академії керівних кадрів культури і мистецтв, а з часом інші заклади вищої освіти опанували подібні освітні практики. На вибір дослідницьких стратегій у розкритті теми дослідження впливали обставини розвитку української державності, культури та мистецтва. Науковим інструментарієм студіювання освітніх інноваційних процесів підготовки експертів слугували засади системного та комплексного підходів, а також історико-хронологічного та історіографічного методів. За основу дослідження взято процес становлення мистецтвознавчої експертної освітньої школи у Національній академії керівних кадрів культури і мистецтв. Історико-хронологічний метод дозволив виокремити низку етапів та визначити періодизацію процесу підготовки експертів. Початковий етап (2001–2003 рр.) характеризується виокремленням спеціальності експерта та створенням відповідної кафедри. Характерною рисою цього етапу є домінування уваги на підготовку музикознавця-експерта, що пояснюється музичною кваліфікацією викладацького складу. У період з 2003 по 2010 роки відбулося утвердження спеціальності мистецтвознавець-експерт та опрацювання компетентного переліку навчальних дисциплін для підготовки фахівців. Мистецька кваліфікація викладацького складу дозволила опрацювати концептуальне уявлення про професію мистецтвознавця-експерта. Відзначається істотний вплив реставраційних методик у підготовці мистецтвознавців-експертів. Виявлена залежність якості підготовки та статусу нового фаху від стабільності колективу викладачів. У період реформістського етапу (2010–2017 рр.) відбувається зміна кваліфікації мистецтвознавця-експерта на фахівця ювелірного мистецтва. Така новація відповідала тимчасовій кон’юнктурі і впливу ринку праці. Згодом відбулося повернення до попередньої кваліфікації та відновлення кафедри мистецтвознавчої експертизи. Цей етап характеризується негативними наслідками, пов’язаними зі зниженням рівня навчально-методичного забезпечення та якості освіти. Характеризуючи джерельну базу дослідження, підкреслимо, що виявлено певну кількість матеріалів, які зберігаються в поточному архіві Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв, достатніх для того, аби відобразити процес підготовки експертів. Історіографічний аналіз наявної літератури засвідчив звернення уваги науковців до студіювання проблеми. У теоретичному аспекті мистецтвознавство поділяється на фундаментальне та прикладне. До наукової новизни одержаних результатів можна віднести не тільки саму постановку і розробку актуальної і на сьогодні теми, яка в науковому вимірі отримала недостатнє висвітлення, але й розкриття моделі підготовки експертів, яка полягає у поєднанні фундаментальних підходів академічного мистецтвознавства з практичними навичками мистецтвознавчої експертизи, оцінки культурних цінностей, визначення їхньої вартості та реставрації.