Functional and Communicate Aspects of the Vocative in the Writings of А. Dovzhenko

Abstract

Глухівський національний педагогічний університет імені Олександра Довженка ФУНКЦІЙНО-КОМУНІКАТИВНІ ВИЯВИ ВОКАТИВА У ТВОРАХ О. ДОВЖЕНКА У статті закцентовано увагу на функційно-комунікативному аспекті дослідження вокатива, мовна й соціальна сутність якого демонструє дихотомію «суспільство − мова», що реалізується через: встановлення міжособистісного контакту, зорієнтування співрозмовника на відповідну тональність спілкування, моделювання бажаної атмосфери комунікування. Лінгвістичний аналіз художнього мовлення О. Довженка засвідчив домінування традиційних і нормативних для української мови вокативних структур із семантичним ядром-звертанням-іменником у формі кличного відмінка. Водночас виокремлено вокативи у граматичній формі, тотожній із формою називного відмінка, але із семантико-синтаксичною функцією адресата мовлення та кличною інтонацією. Рідше категоріальним засобом вираження звертання в аналізованих творах є називний відмінок. Серед лексико-семантичних груп вокативів найширше репрезентовано власні найменування осіб. У межах групи домінують різні за походженням, але традиційно українські за вживанням чоловічі імена. Стилістично нейтральні номени означеної групи доповнюють стилістично марковані, морфемна структура яких ускладнена суфіксами суб'єктивної оцінки, що виражають ставлення комуніканта до адресата мовленнєвої дії. Поширені у вокативних структурах назви спорідненості та свояцтва, що мають емоційно-оцінний прагматичний зміст. Переважають узуально конотовані вокативи з інгерентною експресивністю, що увиразнюють суб'єктивне ставлення мовця до адресата, посилюють емоційно-оцінний зміст висловлювання. Виявлено непоширені звертання із суб'єктивно-об'єктивною семантикою та поширені, ускладнені, що є засобом творення стилістичних тропів та фігур, зокрема епітета, метафори, епімони, анафори, анепіфори, що увиразнюють зміст і виражають образно-експресивне стилістичне значення.