Equation, moralization and denial

Romanov, Igor

doi:10.1057/s41282-022-00339-4

Cited by 5 publications

(1 citation statement)

References 0 publications

Supporting

Mentioning

Contrasting

Unclassified

Order By: Relevance

“…У такому вигляді пропагандистські дискурси нагадують фройдівську характеристику жарту й заперечення, коли одночасно присутні судження «цього не було», «це було інакше», «це було так, але вже стало інакше» (Freud, 1905;Freud, 1925). Заперечення або «заплющення очей» вочевидь є однією з головних цілей такої стратегії (Steiner, 1985;Romanov, 2023b). За такого стану речей раціональне судження неможливе і несвідомо перевага буде надаватися версії, більшою мірою відповідній принципу задоволення або «принципу константності» (тобто економії інтелектуальних зусиль), що достатньо легко конвертується в «принцип слідування авторитету».…”

unclassified

Сучасна Пропаганда Та Пропагандистські Стани Душі: Психоаналітична Перспектива

Романов

2023

main

View full text Add to dashboard Cite

У статті представлено огляд психоаналітичних досліджень пропаганди, її зв’язків з індивідуальними та груповими проявами механізмів заперечення, зворотної дії, проєктивної та інтроєктивної ідентифікацій. Окреслюються предметні сфери та здобутки психоаналітичних досліджень пропаганди в період Першої та Другої світових війн: різниця демократичних і тоталітарних форм пропаганди та лідерства як зсув з его до суперцентрованої позиції; еволюція західної пропаганди в напрямі більш раціональних і менш моралістичних та емоційних дискурсів; принципова відмінність цілей психоаналізу та пропаганди на індивідуальному, суспільному і внутрішньо психічному рівні. На цьому тлі ставиться питання про зворотні процеси в сучасній пропаганді, крайнім виразом якої виступає російська пропаганда. Її риси досліджуються порівняно з класичними зразками пропаганди ХХ сторіччя, обґрунтовується її специфічна поліформність, відсутність жорсткої прив’язки до систематизованої ідеології. Незважаючи на спорідненість російської пропаганди з деякими рисами сучасної західної, вбудована в неї модель взаємодії людини та суспільства споріднює її з класичними тоталітарними формами. Пропонується поняття «пропагандистських станів душі», яке описує внутрішню психічну констеляцію, що підкоряє функціювання его деструктивній частині самості, що спотворює мислення й перевірку реальності. Це робить особливо актуальним антипропагандистський потенціал психоаналізу як на індивідуальному, так і на соціальному рівні. Ця теза набуває додаткового значення у світлі гіпотези про пропаганду як наслідок неспроможності скорботи й нездатності переробляти колективний травматичний досвід, включно із втратою минулих форм колективної ідентичності.

show abstract

unclassified