Метою дослідження було оцінити напруженість імунітету проти дифтерії у ВІЛ-інфікованих дорослих осіб і дослідити його зв’язок з основними клінічними та лабораторними показниками для визначення предикторних можливостей комплексного використання означених факторів. У дослідження було залучено 90 хворих на ВІЛ-інфекцію віком від 22 до 60 років, середній вік становив (40,1±0,9) років, серед яких чоловіків було 39 (43,3 %), жінок – 51 (56,7 %). До контрольної групи було залучено 49 здорових імунокомпетентних добровольців відповідної вікової групи та гендерного складу. Нами встановлено, що медіана протидифтерійних антитіл становила 0,17 (0,09-0,38) МО/мл, що у 6,1 разу нижче від відповідного показника у контрольній групі – 1,03 (0,56-1,27) МО/мл (р<0,001 за U-критерієм).
Високий ризик відсутності або низьких рівнів протидифтерійних антитіл достовірно (від p<0,05 до p<0,001) асоціюється з анемією, тромбоцитопенією, підвищеною ШОЕ, низьким рівнем Т-хелперів (nadir), наявністю волосистої лейкоплакії язика, дефіцитом маси тіла, фактом тютюнокуріння. Найбільші протективні можливості щодо підвищення рівня протидифтерійного імунітету у ВІЛ-інфікованих дорослих відповідно пов’язані з отриманням людьми, які вживають наркотики ін’єкційно, замісної підтримувальної терапії (rs=0,57; p=0,002), відсутністю волосистої лейкоплакії язика (rs=-0,23; p=0,030), відмовою від куріння (rs=-0,26; p=0,013), нормальними лабораторними показниками крові (рівень гемоглобіну – rs=0,25; p=0,02, тромбоцитів – rs=0,41; p<0,001, ШОЕ – rs=-0,55; p<0,001) та маси тіла – rs=0,31; p=0,003), а також більшою кількістю Т-хелперів (nadir) – rs=0,49 (p<0,001).
Комплексна оцінка зазначених факторів дозволить виявляти групи ризику, які потребують щеплення проти дифтерії, не проводячи спеціальних досліджень.