Changing nature of adoption and need for post-adoption services: Intercountry adoption practice in Taiwan and Australia

Abstract

This study explores issues on post-adoption services in intercountry adoptions based on the perspectives of adoption professionals from Taiwan and Australia. Findings revealed that both birth and adoptive families identify service needs for material and emotional support and connection after the adoption process is finalized. However, the current lack of government funding for post-adoption services result in gaps in service delivery. Adoption agencies experience challenges in funding and balancing the interests of the child and the two families. Implications for practice and policy are discussed to enhance the quality of post-adoption services and improve the well-being of the adoption triad.

Narrating connection in intercountry adoption: Complexities of openness in Taiwan‒Australia adoptions

“…There were four cohorts involved in this study: adopted persons, adoptive parents, birth mothers and adoption practitioners. Findings from adoption practitioners are reported in Lin et al (2020). This article focuses on the perspectives of the adoptees, adoptive parents and birth mothers, drawing on the data from professionals to provide context on current supports for connection.…”

Protecting children’s rights in intercountry adoption

“…У 2020 році Департамент соціальних служб Австралії провів семінари та запросив усиновлених, прийомних сімей, спеціалістів і науковців надіслати матеріали, щоб поінформувати про зміну дизайну Служби підтримки сімей з міждержавного усиновлення в рамках її обмеженого річного бюджету в 900 000 австралійських доларів (близько 570 000 доларів США). [7] Таким чином Австралія намагається провести аналіз потреб, які виникають під час та після міждержавного усиновлення, а також вирішити їх позитивними способами.…”

“…[8] Також законодавцем зазначається, що іноземці можуть усиновити тільки ту дитину, яка досягла віку п'яти років та перебуває не менше одного року на обліку в центральному органі виконавчої влади, до повноважень якого належать питання усиновлення та захисту прав дітей [9]. Усиновлення може бути здійснено до закінчення зазначеного строку, а також до досягнення дитиною п'яти років, у таких випадках: 1) усиновлювач є родичем дитини; 2) дитина страждає на хворобу, що внесена до спеціального переліку хвороб, затвердженого Міністерством охорони здоров'я України [10]; 3) здійснюється усиновлення всіх рідних братів і сестер в одну сім'ю, якщо один з них досяг п'яти років і перебуває на обліку в центральному органі виконавчої влади, до повноважень якого належать питання усиновлення та захисту прав дітей, не менше одного року; 4) іноземці виявили бажання усиновити дитину, яка є братом або сестрою раніше усиновленої ними дитини [12]. Таким чином, Україна створила чіткі умови щодо захисту прав дітей під час міждержавного усиновлення.…”

“…Орган влади повинен надати їм послуги з пошуку родичів і може звернутися за допомогою до реєстраторів домогосподарств або поліції, що дає агентствам з усиновлення міцну базу для надання послуг з возз'єднання. Крім того, різні агенції з усиновлення розробили власну підтримку після усиновлення, наприклад групи підтримки, телефонні контакти, обмін інформацією та послуги возз'єднання [12]. Варто підкреслити, що діяльність агенцій з усиновлення позитивно впливає на адаптацію дитини та новоспечених батьків до умов, спричинених міждержавним усиновленням.…”