“…Сучасні тенденції зводяться до якнайшвидшого хірургічного лікування хворих із переломами проксимального відділу стегнової кістки, що зумовлено кращими прогностичними результатами для їхнього здоров'я і життя (74,3-97 %) та ранішою мобілізацією зі здатністю до самообслуговування [7]. Значно важче в цієї групи хворих визначити метод металоостеосинтезу (МОС) й обрати пристрій для досягнення стабільної фіксації перелому, знизити ризик міграції метало-конструкцій, запобігти деформаціям сегмента та зміщенням відламків, створити умови для консолідації перелому, не обмежуючи ранньої активізації та функціональної активності пацієнтів.…”